Питання для самоперевірки

Досократівський період (VII—Уст. до н. е.)

Класичний сократівський період (середина V—кінець IV ст. до и. е.)

Елліністичний період (кінець IV—початок II ст. до н. е.)

Римський період (І ст. до н. е. — У/УІст. н. е.)

Мілетська школа

Софісти

Кініки

Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н. е.)

М С

Сократ

Скептицизм

Марк Аврелій (121— 180 рр. н. е.)

Атомісти (Демокріт, Левкіп)

Платон (428—347рр. до н. е.)

Епікур(342—2 70 рр. до н. е.)

Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.)

Елейська школа

Арістотель (384— 322 рр. до н. е.)

Стоїцизм

Неоплатонізм

Раннє християнство

Критичне переосми­слення міфологічних уявлень про пер­шопричини світу

Зосередження уваги на проблемах людини (антропологічна філософія)

Криза моральних і філософських цінностей

Вплив духовної куль­тури Сходу та Північної Африки

Космоцентризм

Об'єктивний ідеалізм Платона

Критика держави й суспільства

Спорідненість філософських та дер­жавних інтересів

Учення про Логос і Хаос

Розмежування ідеалі­зму й матеріалізму

Захист приватних інтересів

Домінування етики та естетики

Рання діалектика

Метод філософії — логіка доведення

Пошук індивіду­ального щастя

Еклектизм

Метод філософії — декларування

Метафізика

Мета життя — щонайбільше задоволення

Розквіт стоїцизму

Атомістична теорія світу

Категоріальність

Апатія, атараксія, евдемонія

Домінування ідеалізму

Наївний матеріалізм

Інтерес до держави та суспільства

Домінування матеріалізму

Вплив ідей християнства

Пропаганда філософських учень

Об'єднання античної філософії та христи­янської теології

ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ

Апорії

(від грец. «ніч», «шлях») — безвихідна ситуація під час вирішен­ня проблеми, пов'язаної із суперечністю між спостереженням та спробами її аналізу

Архе

(грец. «початок, принцип») — термін давньогрецької філософії, що позначає першопричину предмета, явища або процесу в про-

Атом

(від грец. «неподільний») — поняття давньогрецької філософії (у Левкіпа та Демокріта) для позначення найдрібніших неподільних частинок буття, з яких, зрештою, складаються всі предмети мате­ріального світу

Гілозоїзм

(від грец. «дерево, речовина» та «життя») — учення натурфілосо­фів (гілозоїстів), які дотримувалися матеріалістично-пантеїстичіїих поглядів і визначали субстанцію світу як одухотворену матерію, що має здатність до відчуття й мислення

Даймом

(від грец. «божественне») — філософське поняття, що означало здатність окремих людей (які були порадниками) знаходити раці­ональні та взаємовигідні рішення. Зустрічається насамперед у Сократа й Платана

Діалектика

(грец. — «мистецтво бесіди») — в античній філософії трактува­лася як мистецтво пошуку істини через розкриття суперечностей висловлювання під час бесіди або дискусії. Згодом діалектика стала вченням про загальний рух і закони розвитку природи, сус­пільства та мислення

Категорія

(від грец. «вислів, ознака») у філософії щонайбільш узагальнене по­няття

Логос

в античній філософії термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа та людина, іноді трактувався як «ві­чний» і «живий» бог

Матерія

(від лат. таїегіа — «речовина») у широкому сенсі — філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що тим чи тим чином впливає на людину, викликаючи відчуття; у вузькому сен­сі — потенційна можливість існування предметів

Метафізика

(від грец. «те, що йде після фізики») — філософська категорія, що використовується в двох значеннях: 1) метафізика як філосо­фія, предметом якої є надчуттєві принципи й першооснови буття (в античній філософії); 2) як метод, протилежний діалектичному (у філософії Геґеля)

Номос

(від грец. «звичай, правовий порядок, закон») — визначається у двох аспектах: 1) як релігійна, правова й етична норма, що має незмінний характер та організує життя полісу; 2) в античній фі­лософії — світовий закон (закон природи), який визначає мора­льність вчинків і природне право (антитеза природі)

Пантеїзм

(від грец. «усе», «бог») — філософсько-релігійне вчення, згідно 3 яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, то­тожним з нею або з її субстанцією

Софізм

(від грец. «майстерність», «уміння») — неправильне міркування, яке видається за правильне, аби ввести співрозмовника в оману