Африканський трипаносомоз (сонна хвороба).
Викликається гамбійськими та родезійськими трипаносомами.
Будова: тіло видовжене, звужене на кінцях, у центрі знаходиться ядро, на задньому кінці – червоний кінетопласт. На передньому кінці тіла є ундулююча мембрана. Рух трипаносом активний, за допомогою джгутика , мембрани та згинання тіла. Розмноження поділом пополам.
Малюнок. Родезійська трипаносома.
Трипаносомоз – трансмісійне захворювання.
Хазяїни збудника: людина, свині ,вівці, кози, буйволи, антилопи, рідше собаки.
Переносник захворювання : муха цеце (Glossina palpalis, G. morsitans).
З кров’ю хворої людини або тварини трипаносоми потрапляють у середню кишку мухи цеце, де інтенсивно розмножуються. Через 15-20 днів трипаносоми проходячи стадії розвитку потрапляють у слинні залози переносника.
Механізм передачі збудника: зараження людини відбувається при потраплянні мухи слини мухи цеце в ранку під час кровососання. З місця укусу через 2-3 тижні збудник поширюється по всіх органах і тканинах. Можливе трасплацентарне зараження, при гемотрансфузіях, статевим шляхом.
Патогенна дія збудника : потрапивши в організм людини , трипаносоми накопичуються в лімфатичних судинах і вузлах, і через 20-25 днів виходять у кровоносні судини, поширюються по всіх тканинах і органах, особливо уражаючи головний мозок, мозкова тканина набрякає. В тканинах та органах відбуваються різного характеру зміни аж до некротичних.
Клінічні ознаки: на ранніх стадіях хвороби характерні: висипання, збільшення лімфатичних вузлів, лихоманка, на місці укусу мухи цеце виникає «трипаносом ний шанкр» , що нагадує фурункул. За декілька діб він загоюється і утворюється пігментований рубець. На ранніх стадіях хвороби лімфатичні вузли безболісні, рухомі і пружні на дотик. Ніколи не нагноюються. На пізніх стадіях виникають значні ураження нервової системи: головний біль, апатія, загальмованість, розвивається недоумство. Через декілька місяців хворі помирають від кахексії, при явищах мозкової коми або від інфекції , що приєднується
Діагностика: на основі клінічних ознак та за допомогою нативних мазків крові і товстої краплі крові, зішкріб з місця укусу, пунктату шийних лімфатичних вузлів та фарбування за методом Романовського – Гімзи, мікроскопія спинномозкової рідини, серологічні дослідження.
Лікування: на ранніх етапах хвороби застосовують сурамін, антрипол, мораніл. На пізній стадії ці препарати малоефективні, тому що не проникають через гематоенцефальний бар’єр. Застосовують препарати миш’яку: арсобал.
Профілактика: захист від укусів мухи цеце за допомогою репелентів, сіток; при гамбійському трипаносомозі хіміопрофілактика пентамідином у дозі 3 мг/кг в/м один раз у 6 місяців. Громадська: раннє виявлення та лікування хворих, знищення переносників за допомогою інсектицидів.
Лейшманії.
1. Вісцеральний лейшманіоз.
Індійський лейшманіоз – антропоноз, основне джерело зараження – хворі люди.
Середземноморський лейшманіоз – антропозооноз. Основне джерело зараження – шакали, собаки, лисиці, які є резервуарними хазяїнами, зрідка – хвора людина.
Особливості будови: існують у двох формах – безджгутиковій і джгутиковій.
Лейшманіоз - трансмісійне захворювання.
Хазяїни збудника: люди, собаки, вовки, шакали.
Специфічний переносник – москіт роду Phlebotomus.
Механізм передачі збудника: живлячись на хворих тваринах і людях, москіти всмоктують паразитів з кров’ю. У шлунку москітів утворюються джгутикові форми, вони з током лімфи накопичуються в залозах москіта і активно потрапляють в організм жертви при укусі.
Патогенна дія та основні клінічні ознаки: на місці укусу за кілька днів розвивається ущільнений вузлик. Паразит током лімфи розноситься по всьому організму. Спостерігається ураження селезінки, печінки, лімфатичних вузлів. У тканинах цих органів розвиваються некротичні і дистрофічні зміни. Ураження кровотворної тканини призводить до лейкопенії та анемії, збільшуються лімфатичні вузли. У частини хворих на тілі виявляються ураження шкіри (лейшманоїди), в яких триває розмноження паразитів.
На малюнку безджгутикові лейшманії:
а – в селезінці, б – в червоному кістковому мозку
Розвивається слабкість , нездужання, підвищення температури та тривала лихоманка.
При індійському лейшманіозі внаслідок ураження наднирників, шкіра набуває темного забарвлення («кала - азар» - чорна хвороба). Поступово збільшується печінка, селезінка, лімфовузли. В пацієнта виснаження, набряки, різке збільшення розмірів живота . В 75% призводить до загибелі. При видужуванні у деяких хворих на шкірі зберігаються вузли, де розмножуються в шкірі лейшманії.
Середземноморський лейшманіоз переноситься більш легко і закінчується видужанням.
Діагностика: мікроскопія мазка і товстої каплі крові , пунктату лімфовузлів, застосовують біологічні проби з зараженням морських свинок, серологічні реакції.
Лікування: застосування препаратів сурми.
Профілактика: захист від укусів, профілактичні щеплення. Своєчасне виявлення і лікування хворих, знищення москітів за допомогою інсектицидів.
2. Шкірний лейшманіоз.
Викликається лейшманіями декількох видів:
Leishmania tropica minor – збудник шкірного лейшманіозу міського типу, що пізно проявляється,
Leishmania tropica major - збудник шкірного лейшманіозу сільського типу, що гостро некротизується,
Leishmania aethiopia – збудник дифузного лейшманіозу, що не проявляється
Міський лейшманіоз – антропоноз, джерелом зараження є хворі люди. Переносник збудника захворювання – москіт.
Зараження відбувається при укусі москіта.
Інвазійна форма – джгутикова.
Патогенна дія та основні клінічні ознаки: паразити проникають у шкіру при укусі москіта. На місці укусу розвиваються специфічні виразки, які заживають рубцем. Інкубаційний період від 3 місяців до 5 років. На місці укусу виникає плоский горбик (первинна лейшманіома). Поступово він збільшується за розмірами, шкіра над ним набуває буро – червоного кольору. За 3-6 місяців горбик покривається лускатою кіркою, при видаленні якої утворюється виразка. Виразка округлої форми, нерівні краї. Виділення з виразки незначні. Навколо утворюється інфільтрат, при розпаді якого розміри виразки поступово збільшуються. Рубцювання виразки може тривати до 2-х років. На місці виразки залишається рубець. Загальний стан хворих при шкірному лейшманіозі змінюється незначно.
При сільському типі шкірного лейшманіозу, виразка значно більшого розміру, характерні об’ємні серозно – гнійні виділення. Виразка рубцюється за 2 – 4 місяці.
Діагностика: посів матеріалу з виразок на поживні середовища, що сприяє виявленню джгутикових форм, серологічні реакції.
Профілактика: захист від укусів москітів, знищення гризунів у осередках шкірного лейшманіозу, щеплення живою культурою.