Трансмісійні та природно – осередковані захворювання. Вчення про природну осередкованість трансмісійних захворювань.

Трансмісійними називаються захворювання, збудники яких передаються переносниками. Трансмісійні хвороби, збудники яких передаються лише специфічними переносниками, звуться облігатно – трансмісійними. Якщо збудники передаються не лише через переносників, але й іншими шляхами. То хвороби мають назву факультативно – трансмісійних. Наприклад. Збудники туляремії, можуть проникати в організм людини як через переносників (кліщі, двокрилі), так і через заражену воду чи їжу, а також при знятті шкурки з хворого гризуна.

Для цілої низки трансмісійних хвороб властиве те, що джерела захворювання існують у природі без участі людини. Потрапивши до них людина може захворіти. Такі осередки звуться природними. А відповідні хвороби природно – осередкованими.

Компонентами природного осередку обов’язково є :

1. Збудник,

2. Специфічний переносник збудника,

3. Тварини – резервуари збудника (живителі).

Якщо збудники циркулюють лише серед диких тварин, осередок зветься первинним. Потрапивши в такий осередок , людина зазнає нападу голодних заражених переносників і стає інвазованою. Повертаючись до свого житла, де є специфічні переносники і тварини – живителі, людина може дати початок так званому антропургічному осередку. Якщо заражена людина потрапляє в район, де збудника не має, але є придатні для нього кліматичні умови, тварини – живителі, специфічні переносники, то може виникнути вторинний природний осередок.

Переносники у природі активні лише в теплий період року, тому природно – осередкові хвороби мають сезонний характер. Прикладами таких хвороб є весняно – літній та тайговий енцефаліти. Збудник яких – вірус. Природним резервуаром вірусу є дикі тварини – білка, заєць, їжак, бурундук, які мають певний ареал існування. Іксодові кліщі, що паразитують на них, передають вірус від тварини до тварини. Тому збудники існують у природі довгий час незалежно від людини.

Основи профілактики захворювань у медичній паразитології.

Численність видів збудників паразитарних хвороб, різноманітність шляхів і факторів їх передачі вимагають удосконалення нагляду за місцевими природно – кліматичними та соціально – побутовими умовами життя і діяльності людей.

Серед методів профілактики визначають:

1. Біологічні. Вони спрямовані на розведення природних ворогів збудників паразитарних хвороб.

2. Імунологічні. Впровадження щеплення проти збудників паразитарних хвороб.

3. Екологічні. Передбачають всебічне вивчення й обґрунтування антропогенного впливу на оточуючу природу. Безпідставне і необґрунтоване створення водосховищ, спорудження зрошувальних систем. Осушування боліт – порушують природну рівновагу, сприяють поширенню переносників та проміжних хазяїнів. Екологічні методи передбачають запобігання антропогенного забруднення прісноводних водойм.

4. Соціальні. Спрямовані на дотримання особистої та громадської гігієни. Передбачається санітарна очистка населених пунктів, видалення та знезараження нечистот. Запобігання повсюдної неконтрольованої реалізації тваринницької продукції без належної експертизи, відповідних умов тощо.

Отже моніторинг паразитарних хвороб, заходи щодо охорони навколишнього середовища і здоров’я населення мають бути покладені в основу профілактики захворювань у медичній паразитології.