Поняття про екологічну паразитологію.

Екологічна паразитологія – це наука. Яка вивчає біологію розвитку, шляхи поширення паразитів у природі, ареали та умови їх існування.

Розселення паразитів може здійснюватись на різних стадіях їх життєвого циклу. Розселення у часі зазвичай відбувається на стадіях спокою: у найпростіших це утворення цист, а в гельмінтів – яйця. Інколи – інкапсульовані личинки. Такі стадії дуже стійкі до змін зовнішнього середовища. Наприклад: яйця аскариди можуть зберігати життєздатність до 7 років. А цисти дизентерійної амеби – до 7 місяців. При попаданні на такій стадії до хазяїна переміщення останнього сприяє розселенню паразита ( часто далеко за межі ареалу його початкового існування). Цисти, яйця та інкапсульовані личинки також можуть розноситись вітром, водою, комахами та тваринами, що є механічними переносниками. Так відбувається поширення ареалів паразитів, що не мають активних розселюючи стадій у циклі розвитку.

1. Шляхи проникнення паразита в організм людини:

1. Аліментарний – збудник заноситься з їжею,

2. Водний – зараження відбувається при питті або випадковому заковтуванні води при купанні,

3. Контактно – побутовий – зараження відбувається через побутові речі (мило, рушник, постільна білизна),

4. Статевий,

5. Трансплацентарний – зараження плода від вагітної жінки через плаценту,

6. Гемотрансфузійний – зараження через переливання крові.

2. Способи зараження паразитами:

1. Інокулятивний ( від латинського слова – щеплення) , коли переносник під час живлення кров’ю хазяїна вносить збудникам інвазії в ранку із своєю слиною (малярійний комар),

2. Перкутанний (від латинського слова – нанесення ударів) , коли збудник активно проникає крізь шкіру (наприклад: церкарії кров’яних сисунів або філярієподібні личинки кривоголовки),

3. Контамінативний (від латинського слова – зіткнення) , коли збудник пасивно проникає в організм хазяїна (наприклад: збудники поворотного тифу можуть потрапити в організм людини при розчавлені зараженої воші і попаданні її вмісту в ранку).

3. Механізми передачі паразита:

1. Фекально – оральний – паразит на певній стадії свого розвитку виводиться з фекаліями хазяїна назовні, а його інвазійна стадія заноситься в організм через рот з немитими руками або їжею.

2. Трансмісійний – паразит передається через кровосисного переносника.

Характерною особливістю паразитизму є відповідність певного виду паразита до конкретного хазяїна. Така відповідність називається специфічністю паразита. Відповідно переносників поділяють на специфічних та механічних.

1. специфічні переносники - це ті членистоногі, в організмі яких паразит проходить певні стадії розвитку ( наприклад: малярійний комар – специфічний переносник малярійного плазмодію).

2. механічні переносники – членистоногі паразити. В організмі яких не відбувається розвитку паразита.

Для більшості паразитів характерними є складні цикли розвитку, пов’язані зі зміною хазяїна. Залежно від своєї ролі в життєвому циклі паразита хазяїн буває:

1. Остаточним , або дефінітивним – це хазяїн, в якому паразит досягає статевої зрілості і розмножується статевим шляхом,

2. Проміжним – це хазяїн, в якому відбувається розвиток личинок, безстатеве чи партеногенетичне розмноження (розвиток організму з незаплідненої яйцеклітини) паразита,

3. Додатковим – це проміжні хазяїни,

4. Резервуарним ( є необов’язковим в життєвому циклі паразита) - хазяїни, що здатні накопичувати личинки паразита в інвазійному стані і сприяти передаванню до остаточного хазяїна. У резервуарному хазяїні ніякого розвитку паразита не відбувається.

5. Облігатний – це хазяїн, без якого цикл розвитку паразита неможливий.

6. Факультативний – це хазяїн, який є необов’язковим у циклі розвитку паразита.