2. Умови ноосферної организації процесів на Землі

Сучасна наука виділяє ряд положень у працях В.І.Вернадського, які характеризують умови ноосферної організації процесів на Землі:

1. Заселення людиною всієї планети.

2. Різке перетворення засобів зв'язку й обміну інформацією.

3. Посилення зв'язків, у тому числі політичних, між країнами Землі.

4. Початок переваги геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, що протікають у біосфері.

5. Розширення границь біосфери й вихід у космос.

6. Відкриття нових джерел енергії.

7. Рівність людей всіх рас і релігій.

8. Збільшення ролі народних мас у рішенні питань зовнішньої й внутрішньої політики.

9. Свобода наукової думки й наукового пошуку від тиску релігійних, філософських і політичних побудов.

10. Ефективна система народної освіти й життєзабезпечення. Ліквідація можливості недоїдання, голоду й убогості, зведення до мінімуму хвороб.

11. Розумне перетворення природи Землі з метою зробити її здатною задовольнити матеріальні, естетичні й духовні потреби чисельно зростаючого населення.

12. Виключення війн із життя суспільства.

Умови 1-6 можна вважати виконаними - на Землі не залишилося місць, недоступних для людини; з'явилася загально планетна мережа незалежних комунікацій - Інтернет, нові засоби переробки інформації й посилення інтелектуальних можливостей людини - комп'ютери; обсяг гірських порід, які вилучаються із глибин Землі всіма шахтами й кар'єрами світу майже вдвічі перевищує середній обсяг лави і попелу, що виносяться щорічно всіма вулканами Землі; космос став звичною ареною серйозних проектів; виникають потужні міжнародні суспільні й політичні структури, що сприяють об'єднанню людства. Людині стали доступні зовсім нові джерела енергії.

Виконання умов 7-12 поки що далеке від здійснення. Саме в цих областях будуть протікати основні процеси, пов'язані з формуванням ноосфери - у першу чергу, поява «людини дійсно розумної», яка усвідомила своє місце й призначення у Всесвіті й що вміє бути володарем, а не рабом своїх тваринних потреб (до яких належать не лише харчування й секс, але й владні амбіції, що є спадщиною біологічних стадних інстинктів, пов'язаних з визначенням ієрархічного положення в зграї).

У вітчизняній думці предтечами вчення про ноосферу є яскраві й оригінальні мислителі, поєднувані сьогодні як представники «руського космізму». До них належать в першу чергу Микола Федорович Федоров (1828-1903), релігійні філософи Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900), Сергій Миколайович Булгаков (1871-1944), Павло Олександрович Флоренський (1882-1937), Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948), послідовники Н.Ф.Федорова Олександр Костянтинович Горський (1886-1943) і Микола Олександрович Сітницький (1888-1937), Валер'ян Миколайович Муравйов(1885-1932); натуралісти Сергій Андрійович Подолинський (1850-1891), Микола Олексійович Умов (1846-1915), Костянтин Едуардович Ціолковський (1858-1935), Олександр Леонідович Чижевський (1897-1964), Микола Григорович Холодний (1882-1953), Василь Федорович Купревич (1897-1969). У цьому ж ряді, безумовно, стоїть й ім'я В. И. Вернадського.

3. Будова ноосфери

Ноосфера складається з трьох частин:

1. Техносфера, що поєднує всі засоби переробки енергії й речовини, транспорт і комунікації, створені сукупною думкою людства.

2. Соціосфера, що включає всю сукупність відносин між людьми й суспільними структурами, аж до міждержавних відносин.

3. Ідеосфера - сфера ідеальних продуктів діяльності людства, таких, як мистецтво, наука, релігія, міфологічні форми свідомості.

Розглянемо ці три частини детальніше.

Техносфера (яку деякі автори, особливо одержимі «ноофобією» - страхом перед Розумом - ототожнюють із ноосферою) інтенсивно розвивається починаючи із часів англійської промислової революції XVІІІ століття, породивши індустріальне суспільство XІ - XX ст. і на наших очах створюючи основи нового інформаційного суспільства. У цій області людство ще чекають яскраві відкриття. Головним завданням ноосферної техніки є не «перетворення природи» і тим більше, її «підкорення», а в першу чергу – «перетворення техносфери», приведення її у відповідність із вимогою зберегти стійкість біосфери й потребами людей, причому не тільки фізіологічних, але й вищих духовних потреб, пов'язаних із працею й творчістю.

Соціосфера складається з ряду форм, аналогічних біоценозам і біогеоценозам. Ієрархія цих форм починається від «елементарного осередку» - родини, включає такі суспільні структури, як церква, армія, держава, системи охорони здоров'я й освіти, різні відносини між фізичними і юридичними особами (форми володіння, форми обміну) і, нарешті, відносини між народами й державами (торгівля, культурні впливи, обмін у галузі науки й технологій, спорту, медицини, міграції населення й т.п.). Особливо важливі для формування ноосфери такі форми, у яких людство вчиться об'єднувати зусилля в рішенні загальних завдань - у боротьбі зі стихійними лихами, тероризмом, у спільних космічних, культурних і освітніх програмах (ЮНЕСКО, ЮНЕП, ХАБИТАТ і ін.), створенні загальнопланетарних рухів і політичних організацій (ООН). В області аналізу соціосфери з погляду ноосферології зроблено ще дуже мало. Але вже очевидно, що головна криза сьогодні - це дефіцит Розуму, що гостро проявляється в екологічних, економічних і політичних проблемах сучасності.

Ідеосфера - сукупність всіх типів думки, створених людством протягом декількох тисячоріч його існування. Серйозне наукове дослідження систем, що становлять у сукупності Ноосферу, фактично тільки починається в XXІ -му столітті, хоча передумови для цієї роботи вже створені в працях багатьох видатних учених і мислителів. Великий внесок у ноосферологію зробив Микита Миколайович Мойсеєв (1917-2000), що присвятив цій темі безліч статей і шість монографій. М.М.Мойсеєв активно розвивав ідею про «коэволюцию людину й біосфери», яку висловив чудовий російський учений Микола Володимирович Тимофеєв-Ресовський у лекціях в ОЦ АН СРСР в 60-і роки. Менш відомий, але не менш значний внесок у ноосферологію одного з «російських енциклопедистів» - Побиска Геогрієвича Кузнєцова (1924-2000), що створив навколо себе школу яскравих мислителів, чиї роботи продовжують і розвивають його ідеї. Більше того, П.Г.Кузнєцов зміг надихнути ідеєю ноосфери й вченням В.І.Вернадського великого американського мислителя й суспільного діяча, фізика й економіста Ліндона Ларуша, який опублікував в США першу книгу, присвячену економіці ноосфери.

Ноосферний світогляд виходить із уявлень про особливу роль людини у Всесвіті, як єдиного (у плані сучасного наукового бачення) носія розуму, і прагне виробити форми діалогу між людьми різних культурних традицій, національностей, релігійних конфесій і гендерних відмінностей. Ноосферний світогляд спирається на:

1. Науку, що точно знає межі своєї застосовності й, що опирається на вимогу відповідальності людини за планету, на якій вона живе;

2. Філософію, що вимагає брати під сумнів все, але тільки заради встановлення істини (постмодерністські концепції, що принципово відмовляються від категорії істини, протистоять ноосферному світогляду).

Світогляд Вернадського, що виходить із того, що наука, релігія й філософія суть три незалежні форми Розуму, кожна з яких призначена для рішення своїх завдань, погано вписувалася в рамки «єдино вірного» вчення діалектичного матеріалізму. Ці ідеї Вернадського стали доступні радянським читачам лише починаючи з кінця 60-х років. Його головний твір, пов'язаний з ноосферною проблематикою, «Наукова думка, як планетне явище», написаний в 1936 році став доступним читачеві лише в 1988 році. В 80-і роки ноосферний рух у СРСР, а в 90-і в Росії і Україні активно розвивається. Ноосферні ідеї проникають у свідомість політичних діячів і керівників регіонів. Бібліографія робіт з ноосфери нараховує вже тисячі найменувань.

4. Теорія біосфери- ноосфери та її значення для неоекології

Значення цієї теорії для становлення новітньої екології важко переоцінити. Незважаючи на появу уявлень про єдність Природи і Людини, їх взаємообумовленість, ці два світи в свідомості вчених XIX ст. ще не були взаємопов’язаними. Такою зв’язуючою ланкою стало вчення про ноосферу, яке почало формуватися В.І.Вернадським на початку ХХ сторіччя. До 1900 р. ним був підсумований досвід багаторічних досліджень. У результаті виникла нова наукова дисципліна - біогеохімія. У книзі з такою ж назвою Вернадський розвернув широку програму еволюції біосфери з моменту її виникнення і до нашого часу. Створення біохімії природно поставило нове питання — питання про місце Людини в цій картині загальнопланетарного розвитку. І Вернадський дав на нього відповідь. Вже в перші роки XX ст. він почав говорити про те, що вплив Людини на навколишню природу росте так швидко, що не за горами той час, коли він перетвориться в основну геологостворюючу силу. І, як наслідок, людина обов’язково повинна буде прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. Розвиток навколишнього середовища і розвиток суспільства стануть нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу розуму — ноосферу. Станеться велике об’єднання, внаслідок якого розвиток планети зробиться направленим — що направляється силою розуму.

Отже ноосфера Вернадського — це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість направити розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.

З цього логічно витікає і наступне положення Вернадського — про автоеволюцію Людини. Важливим шляхом розвитку людини є шлях її саморозвитку. Розширюючи і заглиблюючи біосферу, розсуваючи межі пізнаного світу, людина і сама нескінченно розвивається і удосконалюється. У іншому випадку склалася б тупикова ситуація: досягши межі закладених можливостей, людство зупинилося б в своєму розвитку, а зупинившись — загинуло. Це положення Вернадського про можливість і необхідність саморозвитку людини також є важливою частиною його вчення про ноосферу. Неминучість дестабілізації біосфери за рахунок виробництва чужих природі з’єднань і геохімічних реакцій, що породжуються ними, констатував учень В.І.Вернадського академік О.Є.Ферсман. Внаслідок усвідомлення того, що глобальний характер впливу людської діяльності на природне середовище став сумною реальністю, було визнано, що вплив антропогенних чинників, на природу, який не контролюється, досягнув порога її самозахисту, і виникла ідея свідомого управління еволюцією біосфери (М.В.Тимофеєв-Ресовський, Н.Н.Воронцов, А.В.Яблоков, Н.В.Лазорев, Д.Бернал і ін.). Для вирішення протиріч технічного прогресу стали створюватися програми практичних дій, таких, як програми «Римський клуб», «Global change», «Геосфера—біосфера» і інші. Кожна з цих програм, незалежно від її початкових посилок, зіткнулася з проблемою співвідношення еволюції природного середовища і людської культури, яка, власне, і формує предметну область сучасної екології (неоекології).

ЗАНЯТТЯ №22