На нашiй голгофi

Народ, утомлений в боях, Упав хрестом у пил, на шлях, Тернистий шлях... Регочуть Юдинi сини, Мiняйлiв чернь кричить: "Розпни! Розпни, розпни!" Торгуючи святим добром, Сварню почали пiд хрестом, Святим хрестом!.. Поклали в грiб Народ – Христа, Й пiшла на пир та чернь пуста В шумнi мiста... Весь Рим гуде пiд хор пiсень. Дрожiть! Iде вже третiй день, Воскресний день! Впав гробний камiнь, впав ґранiт, Встає вже iстина, йде в свiт Спасти весь рiд, Весь людський рiд.

* * *

I досi сниться тихим сном: Шляхом, шляхом Йде вiйсько – повiнь з берегiв... Нi пiснi – слiв... За полком полк, неначе хмари. За ними примаром пожари, За ними плач сестер, батькiв. Ворожий гнiв. I досi сниться день походу... Христовий похiд для народу Туди, на верх Голгофи гiр! I досi бачу в нiч понуру: Ген журавлиний лине ключ – За Збруч, за Збруч... I досi бачу вас, герої! Палає срiблом в сяйвi зiр Рiка-кордон. Пiшли, оглянулись востаннє: "Прощай! Ти, краю, нас не забувай!" Пiшли. Сто тисяч було вас! А де ви? Де ви всi в цей час? Розсипались пiском в пустинi, Зеленим листям по Вкраїнi, Зогнили в тюрмах i таборах, А прапор кинули на горах! Минулося. Лиш спомин сном: Колись на схiд ми йшли шляхом... Сто тисяч, серед гiр i круч, Останнiй несло волi луч – За Збруч, за Збруч!..

ЖИТА

Радуйся, земле пресвята! Колишуться в полях жита; За шумом шум Пливе на лан; Спiва сто дум Нив океан, Хвилює шелестами вкрай, Як той Дунай, як той Дунай! Радуйся, земле, i радiй! Йдуть гостi, юнi, молодi, Женуть ягнят Бичем вiтрiв: Сто тисяч стад I табунiв; Срiблиться море бiлих грив – Од меж до меж, од нив до нив... I розвеснiй, душе сумна... Несе бальзами тишина... А житнiй шум Гоїть бiль ран, Втопив мiй сум Пiль океан... У грудях спiв, на струнах смiх – Жита... жита... в полях моїх!

Ворог iде

Йде вiйсько, має хоругов. Гримить громами барабан: "Пiшли ми в тан... I з брата, з брата лили кров. Ще вчора раб – сьогоднi пан, Ще вчора брат – сьогоднi кат. Замкнув в тюрму сестричку брат. Чи брат? Чи кат?" Побiда. Ллється регiт сурм. Ха, ха! А з тюрм, а з тюрм, а з тюрм Несеться крик i зойк на глум. Тут смiх, тут радости оркан, Там кров ще капле з ран – ах, з ран! До нiг тирана впав прапор. Святий прапор. Мов зграя псiв, так виє хор, Солдатський хор: "Трiюмф! Гар, гар! Тадра, та, та! Вже правда стоптана свята! Тюрма i сльози, кров, пожар... Тадра, та, та! Гар, гаррр! Гар!" Ха, ха! Про правду, волю спiв? Там крик рабiв, там смiх катiв; Там скрипiт шибениць страшних, Там крови плюскiт не затих. Та що там правда, що там кров? Копальнi нафти нашi знов! Та що, що всюди зойк i стон? Наш бог – баґнет, а кнут – закон. У нас на грудях хрест, любов, А на руках, баґнетах кров. Будем кричать про правду, мир, Сами ж пiдем на злоби пир, Понесемо у свiт, у свiт Чортiв, шайтанiв заповiт! Iдуть. Хтось сипле цвiт на шлях. А там, в степах, а там, в полях, Гроби, хрести на тих гробах. Ха, ха! А там, мов листя цвiт, По всiх краях, у свiт, у свiт Рознесла буря всiх борцiв. Втекли ягнята вiд вовкiв. Гей, гей! Як гордо йдуть на шлях! А там раби дрожать в хатах, Хтось шепче: "Спiв цей за вiкном – Над гробом волi це псалом". Гей, гей! Ще вчора тим шляхом Iшли раби у бiй, на пир, Мов бурi вир! I плила пiсня аж до зiр – Про Сiч, що йде з прапором з гiр. Все зникло сном... А там в куток Сховався згорблений сваток I шепче: "В бiй не хтiли йти, То мусимо ярмо нести". Так, так! Так, так! Вiрлом не буде черв, хробак... Так, так... Так, так! ......................... А там... а там... Веде якийсь кривавий хам Хлопiв iз сiл. Веде за "зраду" на розстрiл. О муко, муко! Їм услiд Бiжить сiм'я, бiжить весь рiд, А матерi не плачуть тут – За плач же б'ють,– Лише, мов суки тi, скиглять, Що взято в них топить щенят. В очах їх ад, в душi пожар, О громи з хмар! Ударте, вдарте i спалiть Плюгавий рiд, кривавий свiт! Iдуть, i грає барабан: "Ще буде бiй, ще буде тан. I згине, згине Тамерлан! Весь свiт буде єдиний лан. Нiхто не раб, нiхто не пан". ......................... Так грають труби й барабан.

НА КИЇВ

Гей, волинськими шляхами I безмежними степами Горде вiйсько в бiй iде. Iдуть Стрiльцi Сiчовiї, Линуть орли степовiї, Громом пiсня їх гуде – Гей, бiй буде! Голод, втома з нiг кидає, А слiди їх заливає Кров, що з босих нiг пливе. А жару, що тлiє в груди, Не гасять неволя, труди; Запорiжжя дух живе... Воскрес – живе. Йдуть стрiльцi, iдуть герої I слiди, шляхи всi свої Кров'ю, трупами значать. Не страшна їм смерть, могила, Нi грiзна ворожа сила: В Київ волю зустрiчать Вiрли летять.

У КИЄВI

Київ! Поклiн тобi, поклiн! До твоїх стiн Iду з Карпат, врагами гнаний. Ти ж паном був дитинних снiв, З тобою я ридав-радiв. Тебе я бачу, мiй коханий! Немов паломник, що в бою З життям втомивсь – тугу свою В Єрусалим несе далекий, Так я, утомлений в ту мить, До тебе рани йду гоїть. Iду самотнiй, одинокий. I може, в горах, де в боях Лягли спочити в тихих снах Борцi безсмертнi i герої, Я зможу серце насталить I научусь знова любить Народ, що вбив надiї мої.

1919 р.

НА МАКIВЦI

I знов я тут, на горах слави, Де наш ручай шепоче й лiс: – По битвi на полях Полтави Тут перший український крiс Спиняв московських полчищ лави I вперше по вiках неволi Карпатський вiтер в свiт понiс Слова нечуванi стрiльцевi: "Ми не поклонимось царевi! Ми прагнем волi!" То були яснi днi веснянi: Пестило сонце квiття рясту, I вже бруньки були розвились На цих березах на полянi, Коли пiд шум сосон похилих Упав нараз Твердий приказ: – Наступ! I понад бори, понад гори, I над Бескиду темнi звори Гармати глухо заревiли, Зацокотiли скорострiли. А гомiн з тих верхiв злетiв Аж до Днiстрових берегiв. Тодi-то тут, в ось тiй дiбровi, Схилився воїн, в ранах, кровi, А другий впав на полонину, Хоч мертвий, зброї з рук не кинув, А третiй впав ось тут, край зруба, Коло зламаного дуба... Я бiля дротiв, за ровами, Убив багнетом над ярами Стрiльця – з-над Кубанi солдат; Вбив брата брат, Що ослiп у тюрмi i неволi, Мордував вiн своїх. Що за смiх, що за грiх, Що за iграшка долi!.. З тих гiр пiшли стрiльцi вперед, На рiднi доли... Хлопцi то були – як соколи... I соколиний їх був лет. Аж до Днiстра... По Липу Золоту... По Збруч i Сян... I по Карпати Полинула, як гураґан, Стрiлецька пiсня в пору ту: "Машерують визволяти Своїх братiв iз-над Днiпра З московських кайдан". I пiсню ту од роду в род Спiває весь народ. А нинi, нинi тихо сплять: Один, i другий, тридцять п'ять... ......................... Мандрiвнику, йди до верхiв Вклонитись тiням тих борцiв, Що прагнули у люту днину Пiдняти схилену калину, Розвеселити Україну!