I. Вибранi поезiї

Із збірок міжвоєнного періоду

Шукаю людини

Шукаю людини!..

В часi воєнних походiв, серед могил, на кривавому шляху, серед темної ночi згубилась вона. Дим, полум'я, пожежi i степова курява заслонили хмарою її обличчя; стогiн ранених, гарматний рев i брязк шаблюк заглушили солодкий її голос; брудна солдатська, окривавлена стопа втопила її в бруд i погань життя. Дика зграя розлючених, божевiльних профанiв обкидала болотом її святi ризи, скосила найкращi цвiти її душi.

Шукаю людини!..

Куди не глянеш – всюди жадiбне лице патрiота, криваве чоло борця, всюди чуєш рев i жахливий вереск кровожадних гiєн.

I втомилася душа моя серед воєнної хуртовини, зненавидiло моє серце базарнi крики фальшивих героїв. Серед брудної, безконечної пустинi, серед царства злоби i гнiву, в країнi гiєн i шакалiв я невтомно шукаю людину.

1920 р.

Доня стрiлецька

Полями, ланами, пiд гору межою Iшло в лiтню днину маленьке дiвчатко. Самотнє, обдерте. Рукою дрiбною У кошику несло з обiдом горнятко.

Iшло, пiдбiгало, iз межi на межу, Втираючи пiт, що котився по личку: "Ой леле! Цей глечик тяженький не вдержу. Спочину, зiрву я для братчика чiчку.

Жучок ось чорненький,– погляну, цiкаво; Ось мишка побiгла,– якби тут наш котик! Там жайворон пiснi посiяв на трави: Всi люди працюють, а вiн без роботи".

Йде дальше дiвчатко мiж ниви i збiжжя, Забрело, як в море, оглянулось, стало: Нi шляху, нi стежки – саме бездорiжжя; Гей, мабуть, дiвчатко в полях заблукало.

Так тихо, безлюдно, лиш вiтер ланами – Нi женцiв, нi стежки, лиш колос i колос. "Де мама? Де женцi? Зблудила я, мамо!" – I бiдне дiвчатко заплакало вголос.

Пiти б розпитати. "Як можна зблудити? Чи стежки не бачиш за житом? Ну, стидно",– "Коли ж бо я менша, як стебла у житi, Хоч стану на пальцi, ще стежки не видно".–

"Хто ж смiв тут самотню лишати дитину? Ти звiдки? Скажи-но: Де мама? Де татко?" – "Мiй тато на войнi за Україну загинув, А я несу мамi обiд у горнятку".

1927 р.

Воєнна колисанка

Спи, дитя моє прекрасне, Баюшки-баю!

ЛЕРМОНТОВ

Ой люлi, люлi, сину мiй, Засни, засни, соколе! Впав на вiйнi десь батько твiй, Не вернеться нiколи.

Настали в нас тяжкi часи, Тож хлiба, сину, не проси; Хлiбець – то сни минулi, Бо брат, що сiяв нам на хлiб, Найшов у таборi свiй грiб; Люлi, мiй синоньку, люлi...

Нi грядоньки землицi в нас – Майна не сподiвайся; Як виростеш, то з нами враз У найми ти наймайся.

Паси худiбку у лiсах, Ночуй у слоту на ланах, В болотi та намулi,– То чей тобi дарує пан, Окрiм побоїв i доган, Ще й ложку страви. Люлi!..

Вiдтак у дниноньку одну Дадуть тобi рушницю. I поженуть у чужину, В далеку чуженицю.

В касармi згубиш юнiсть, май, У бою не за рiдний край Загинеш ти вiд кулi; Боровсь, не знаючи за що, Упав, питаючи: "Пощо?" Люлi, соколику, люлi.

А нi, то вернешся з вiйни Калiкою додому; Тодi мене не прокляни, Не докоряй нiкому.

Царi женуть iз рiдних хат Моїх синiв, моїх вiрлят На жир гарматнiй кулi; Ми вас колишем не собi, Лише вiйнi i боротьбi... Люлi, дитинонько, люлi...

А може, у полон Ти попадеш у битвi, Тодi всю нiчку не на сон Оддам, лише молитвi.

А ти в таборi через дрiт Дивитисьмеш туди, у свiт, Зiтхання слати чулi. I з голоду, недуги, зла Упадеш – колос зi стебла... Люлi, дитя моє, люлi... Засни, лебедоньку, засни, Тебе вколише ненька. Краса життя – то тiльки сни Тодi, як ти маленька...

Бо як мине весняний день, Мине пора i снiв, пiсень, Вороження зозулi. Не пробудись; дарма, дарма, В життi утiх нема, нема, Засни навiки, люлi...

1918 р.

ПIСЛЯ БОЮ

Не говорiть: "Ми втратили вiйну" I не ридайте: "Марно все пропало!" – I в сатани ще навiть сил замало, Щоб вiн унiвець чин ваш повернув.

У всесвiтi не пропаде й атом, Безслiдно навiть не загине мрiя. Ви ж вiрите, що ворог чудо вдiяв – Похоронив ваш чин весь пiд хрестом?

Лиш дiти вiрять, що вчорашнiй день Помер навiки й не живе сьогоднi. Вписала вiчнiсть в лiтопис Господнiй Геройську смерть стрiлецьких чет, сотень.

Погляньте! Зерна сiє там ратай: Хоч зерна тi присипанi землею, Не зогниють, не згинуть, нi, пiд нею, А зродять плiд – i зашумлять жита.

Або як вам зневiра ломить дух, Погляньте ви в бурхливий день на рiки: Чи хвиля, збита вiтром превеликим, У глибинi десь гине без слiду?

Нi, браття! Нi! Та хвиля, збита тут, Пiдносить там ще вище срiбнi крила; Здiйметься так народна збита сила – Нi, не намарно кров, нi, не намарно труд!

1926 р.