Високий свiт поезiї олеся бабiя

Рiзна доля судилася сiчовим стрiльцям. Однi зросили кров'ю стражденну землю України, iншi – опинилися далеко-далеко вiд неї (хто – в сталiнських концтаборах, хто – в емiґрацiї, в Захiднiй Европi чи за океаном). А були й такi, що пiсля всiх поневiрянь повернулися в рiднi краї i продовжили перервану визвольними змаганнями, а водночас i натхненну ними найважливiшу справу свого життя. До останнiх належав i Олесь Бабiй, чиє iм'я вiднедавна знову засвiтилося на екранах нашої пам'ятi i згадується все частiше й частiше у славнiй когортi таких поетiв-сiчовикiв, як Роман Купчинський, Юрiй Шкрумеляк, Левко Лепкий, Василь Бобинський – поетiв-патрiотiв, якi назавше прославили себе стрiлецькими пiснями, непохитною вiрою в те, що Україна буде суверенною, матиме славу i волю. Народився Олесь (Олекса) Бабiй в селi Середнє, тепер Калуського району Iвано-Франкiвської областi, у багатодiтнiй селянськiй родинi. Олекса був шостою дитиною в сiм'ї, та неписьменнi батьки, Йосип i Катерина, помiтивши потяг свого найменшого сина до навчання, вiддали його в науку. Правда, її невдовзi перервала перша свiтова вiйна... Пiд час бойових походiв i кровопролитних атак, у щасливi години перемог i гiркi часи поразок гартується свiтогляд українського патрiота, викристалiзовується його поетичний талант... У 1925 роцi О. Бабiй увiйшов до складу редакцiї журналу "Нацiональна думка", який в квiтнi 1924 року видавала "Група української нацiональної молодi", i згодом став його редактором. Коли на змiну цьому часопису в сiчнi 1928 року починає виходити орган Проводу українських нацiоналiстiв "Розбудова нацiї", поет в одному з перших його номерiв друкує статтю "Революцiя чи контрреволюцiя". Талановитий поет i публiцист був учасником I-го Конґресу українських нацiоналiстiв (сiчень-лютий 1929 року), де очолював культурно-освiтню комiсiю i виголосив доповiдь "Лiтература i мистецтво". За участь у цьому конґресi та за антидержавну дiяльнiсть польськi властi в листопадi 1931 року заарештували його. На початку вересня 1932 року суд винiс вирок: 4 роки тюрми. Перебуваючи пiд слiдством, О. Бабiй написав "Марш нацiоналiстiв", що був надрукований у журналi "Розбудова нацiї" за сiчень-лютий 1932 року з таким повiдомленням: "Iз надiсланих проєктiв тексту гiмну ОУН прийнято проєкт, поданий одним з наших найвизначнiших поетiв, що запроторений у ворожу тюрму". На той час О. Бабiй був уже автором чотирьох поетичних збiрок: "Ненависть i любов" (1921 р.), "Поезiї" (1923 р.), "Перехрестя" (1930 р.), "За щастя оманою" (1930 р.). Протягом 30-х рокiв О. Бабiй часто виступає з публiцистичними статтями, лiтературними есе на сторiнках численних галицьких часописiв, пише повiстi "Першi стежi" (1931 р.), "Двi сестри" (1938 р.), "Останнi" (1938 р.), якими тодi буквально зачитувалася галицька молодь, видає книгу поезiй "Пожнив'я" (1939 р.). У грiзнi роки воєнного лихолiття, незадовго до розгрому фашизму, Олесь Бабiй, 47-рiчний письменник i вчений, залишає рiдну землю, щоб нiколи вже не ступити на неї. Доля емiґранта (а вiн свiдомо вибрав її) повела його до Захiдної Европи, а звiдти – в США. Тут, у мiстi Чiкаґо, поет працював у мiсцевому унiверситетi, в редакцiї українського часопису. В емiґрацiї вiн створив поеми "Жнива" (1946 р.), "Повстанцi" (1956 р.), видав збiрку поезiй "Свiт i людина" (1947 р.), монографiю про В. Шекспiра (1965 р.). Своєрiдним пiдсумком поетичної творчостi О. Бабiя стала збiрка "Вибране з творiв" (Чiкаґо, 1969 р.), що увiбрала краще з написаного автором у рiзнi роки. У нiй, мов у краплi води, вiдбивається життєвий шлях поета, найголовнiшi вiхи його творчого зростання... Перебуваючи у вимушенiй емiґрацiї, О. Бабiй постiйно мрiяв про повернення на рiдну землю, душею i серцем належав тiльки їй. Та раз цього за життя не вдалося здiйснити самому поету, то тепер це мають зробити його твори – щирi i нiжнi, мудрi i вiдважнi, веселi i сумнi, спокiйнi i запальнi дiти його щедрої душi, його люблячого серця.

"Березiль" (Харкiв), 1992.– Ч. 9–10

Василь ГАНУЩАК (Калуш)