Практичне заняття 4. Стан та перспективи розвитку заповідної справи в Україні. Класифікація та характеристика територій та об’єктів пзф. Державні заповідники.

Зміст: Класифікація та характеристика територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). Державні заповідники. Правові основами функціонування природних і біосферних заповідників в Україні.

За результатами практичного заняття студент повинен знати:

- стан та перспективи розвитку заповідної справи в Україні;

- правові основами функціонування природних і біосферних заповідників в Україні;

- природні та біосферні заповідники України.

Повинен вміти:

- описати режим і особливості функціонування природного і біосферного заповідників.

Завдання:

1) ознайомитися зі статтями Закону України про природно-заповідний фонд України (1992), які визначають правові основи функціонування природних і біосферних заповідників;

2) на географічній карті «Природні заповідні об’єкти України» показати розміщення державних заповідників;

3) описати режим і особливості функціонування природного заповідника згідно варіанту (за списком в журналі академічної групи), скориставшись (табл. А3, додаток А) та 4 біосферних заповідника (табл. 4.1) за схемою:

1 Місцерозташування, площа, назва категорії ПЗФ.

2 Мета створення і завдання об’єкта ПЗФ.

3 Особливості природоохоронного режиму об’єкта ПЗФ (заборонені і дозволені види діяльності).

4 Наявність і обов’язковість охоронної зони.

5 Юридичний статус.

6 Управління територіями та об’єктами ПЗФ.

7 Фінансування заходів щодо територій та об’єктів ПЗФ.

8 Охорона територій та об’єктів ПЗФ.

9 Форми власності на території та об’єкти ПЗФ.

10 Стан рослинного та різноманіття тваринного світу.

11 Наявність та різноманіття птахів, ссавців тощо.

12 Загальний екологічний стан природно-заповідного об’єкта.

Теоретичні відомості. Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які повністю вилучаються з господарського використання, створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони. Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об‘єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і фахівців у галузі охорони навколишнього природного середовища та природно-заповідної справи. Головною науковою темою є «Літопис природи».

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера». (Стаття 17. Статус і завдання біосферних заповідників) [2].

Біосферні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники повинні включати: типові для окремих біомів ландшафти, екотопи рідкісних видів флори і фауни, біоценозів, рідкісні екосистеми, які сприяють збереженню біорізноманіття, території зі збалансованими господарськими ландшафтами, які збереглися в результаті раціональних традиційних форм природокористування. До екологічних завдань відносяться збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, екологічний моніторинг за природними й антропогенними змінами; до економічних - користування екологічно обґрунтованими методами господарювання із застосуванням економічно доцільних технологій; до соціальних - збереження культурних цінностей, екологічна освіта, виховання та підвищення екологічної кваліфікації фахівців охорони природи. У біосферних заповідниках функціонують вчена або науково-технічна ради. Головною темою багаторічних безперервних наукових досліджень у них є ведення «Літопису природи», а спеціальною програмою.

Структура території та особливості управління біосферними заповідниками

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

буферна зона – включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Зонування території біосферних заповідників проводиться відповідно до проекту організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів.

У проекті організації території біосферного заповідника та охорони його природних визначаються та обґрунтовуються заходи щодо провадження природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності відповідно до законодавства і міжнародних договорів. Проекти організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Рішення про створення біосферних заповідників приймається з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна. В Україні знаходяться 4 біосферних заповідника (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 - Перелік біосферних заповідників

Назва	Рік отримання статусу	Площа, га	Область
1 «Асканія-Нова»	1993	33307,6	Херсонська обл.
2 Дунайський біосферний заповідник	1998	50252,9	Одеська обл.
3 Карпатський біосферний заповідник	1993	57880	Закарпатська обл.
4 Чорноморський біосферний заповідник	1993	89129	Херсонська обл., Миколаївська обл.

Біосферний заповідник «Асканія-Нова». Біосферний заповідник «Асканія-Нова» розташований у Херсонській обл., Чаплинського р-ну, займає площу 33307,6 га. Біосферний заповідник «Асканія-Нова» підпорядкований УААН.

Ділянка асканіського степу площею 520 десятин була заповідана ще у 1888 р., а зареєстрована як ПЗТ у 1898 р. В 1921 р. Декретом Ради Народних Комісарів УРСР тут створюється перший державний степовий заповідник, якому в 1983 р. Постановою Президії Південного відділення ВАСГНІЛ вирішено надати статус біосферного. В 1985 р. ЮНЕСКО видав сертифікат на його включення до світової мережі біосферних резерватів. Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. затверджено статус біосферного заповідника «Асканія-Нова». За фізико-географічним районуванням територія заповідника «Асканія-Нова» відноситься до Причорноморсько-Приазовського південно степового краю південно-степової підзони Степової зони. Заповідник забезпечує збереження єдиної в Європі ділянки типчаково-ковилового степу з переважаючою рослинністю дернових злаків. До Зеленої книги України занесено 1 чагарникову і 3 степові асоціації. До Червоної книги України віднесено 30 видів флори, 4 – мікобіоти та 32 – фауни, до Європейського червоного списку – 12 видів флори і 8 – фауни, до списків видів за Бернською конвенцією – 67 видів фауни 2 – флори.

Дунайський біосферний заповідник. Дунайський біосферний заповідник розташований на території Одеської обл., Кілійський р-н., займає площу 50252,9 га. Дунайський біосферний заповідник підпорядкований НАН України. В 1973 р. у складі Чорноморського державного заповідника було створено філію «Дунайські плавні», яку Постановою ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 р. реорганізовано у самостійний державний заповідник. Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. створено Дунайський біосферний заповідник. Рішенням міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» від 9 грудня 1998 р. заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів. Цим же рішенням був створений румунсько-український біосферний резерват «Дельта Дунаю». В наступному році ЮНЕСКО прийнято рішення від 2 лютого 1999 р. про видачу відповідного диплому. Науковим куратором заповідника є Одеське відділення Інституту біології південних морів НАН України. Заповідник створено для охорони дельтових екосистем, а також водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення. До Зеленої книги України занесені рослинні угруповання 9-и формацій. До Червоної книги України занесено 8 видів рослин, а із тваринного світу – 61 вид. До міжнародних червоних списків занесено 15 видів фауни.

Карпатський біосферний заповідник. Карпатський біосферний заповідник розташований на території Закарпатської обл., Рахівського, Тячівського, Хустського, Виноградівського р-нів, займає площу 57880 га. Підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України.

Створений Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. на площі 38930 га, а 11 квітня 1997 р. вийшов Указ Президента України про розширення території заповідника на 24315 га. Основою Карпатського біосферного заповідника став Карпатський державний заповідник. Створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968. площею 12672 га на території Івано-Франківської та Закарпатської (Рахівський і Тячівський р-ни) областей. В 1979 р. до нього приєднується Широколужанський масив (Тячівський р-н) та «Долина нарцисів» (Хустський р-н), а масиви на території Івано-Франківської області вилучаються. В 1990 р., завдяки включенню до складу заповідника Кузійського масиву (Рахівський р-н) площею 19899 га. В 1992 р. ЮНЕСКО видає сертифікат про віднесення Карпатського заповідника до світової мережі біосферних резерватів. В 1993 р. до складу Карпатського біосферного заповідника також увійшли Стужицький (Великоберезнянський р-н) та Мармароський (Рахівський р-н) масиви. В 1997 р. заповідник ще розширився за рахунок заказників загальнодержавного значення – Чорна гора, Юліївська гора (Виноградівський р-н), Кевелівський, Рогнеска, Свидовецький (Рахівський р-н). Стужицький масив у 1998 р. рішенням Закарпатських обласних органів влади включено до РЛП «Стужися», на базі якого у вересні 1999 р. створено самостійну природоохоронну установу – національний природний парк «Ужанський». Науковим куратором заповідника є Інститут екології Карпат НАН України. В 1998 р. Рада Європи нагородила заповідник Європейським дипломом. До Зеленої книги України занесено 14 формацій, 1 субформацію, 2 групи асоціацій, які охоплюють 21 асоціацію лісів, 2 – чагарників, 13 – лук, 2 – боліт та 1 – степів. До Червоної книги України занесено 92 види флори і мікобіоти та 76 видів фауни, до Європейського червоного списку – 5 видів флори і 23 фауни, до списків за Бернською конвенцією – 181 вид фауни.

Чорноморський біосферний заповідник. Чорноморський біосферний заповідник розташований на території Херсонської обл., Голопристанський р-н. Площа 89129 га. Заснований у 1927 р., підпорядкований НАН України. Як біосферний заповідник затверджений Указом Президента України від 26 листопада 1993 р. на основі сертифікату, виданого у 1985 р. сесією Координаційної Ради ЮНЕСКО. В 1998 р. Указом Президента України територію заповідника було розширено на 13461 га. Науковим куратором заповідника є Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України. За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Причорноморсько-Приазовського південностепового краю Південностепової підзони Степової зони. Заповідник створений для охорони гніздових і перелітних птахів, а також ландшафтів типчаково-полинових причорноморських степів і солончаків. До Зеленої книги України занесено 11 степових та лісових асоціацій, які відносяться до 3-х формацій. До Червоної книги України занесено 24 види флори та 69 видів фауни, до Європейського червоного списку – 17 видів флори, а до світового – 7 видів флори та 12 – фауни.

Контрольні запитання

1 Класифікація територій та об’єктів ПЗФ України.

2 Мета створення, завдання, природоохоронний режим та організаційні особливості природних заповідників.

3 Мета створення, завдання, природоохоронний режим та організаційні особливості біосферних заповідників.

4 Описати режим і особливості функціонування біосферних заповідників України.

5 Природні заповідники України.

6 Що таке «Літопис природи» і яке значення його ведення?

7 Яким є правовий режим природних та біосферних заповідників?

Рекомендована література: [1] c.87-94, [2], [7].