Практичне заняття 3. Організація мережі заповідних об’єктів
Зміст: Наукові основи та передумови створення мережі ПЗТ. Системний підхід для сукупності природно-заповідних територій. Основні принципи формування мережі ПЗТ.
За результатами практичного заняття студент повинен знати:
- наукові основи та передумови створення мережі ПЗТ;
- принципи формування мережі ПЗТ;
- основи системного підхіду для сукупності ПЗТ.
Повинен вміти застосовувати:
- системний підхід щодо планування мережі ПЗФ;
- принципи формування мережі ПЗТ.
Завдання:
- нанесіть на контурну карту України розміщення біосферних природних центрів;
- виконайте аналіз структури кількості та площ територій та об’єктів ПЗФ України за категоріями (табл. А1, додаток А);
- проаналізуйте розподіл кількості об’єктів ПЗФ та їх площі за адміністративними одиницями (табл. А2, додаток А).
Теоретичні відомості. ПЗФ може бути розглянутий з точки зору не лише як проста сукупність дискретних державних категорій заповідності, але і як певна система всіх охоронних природних наземних й акваторіальних об’єктів, що мають цілісне загальне призначення, але різні функції. Тому при плануванні системи ПЗТ для конкретних територіальних одиниць (областей, районів тощо) необхідно передбачити набір категорій об’єктів заповідання, який би забезпечив вирішення поставленої мети, а також набір поодиноких територіальних об’єктів природи, які планується охороняти.
Система ПЗТ є реальним явищем, і водночас абстрактним відображенням дійсності. Створення такої аналітичної системи представляє розумову діяльність по упорядкуванню ПЗТ за системними принципами, які були вибрані. При визначенні поняття «системи» необхідно враховувати тісний взаємозв’язок його з поняттям «елемента», «цілісності», «структури», «зв’язку» тощо.
Структурність системи ПЗТ визначається таким набором доповнюючих категорій, який може представити у достатній мірі цілісну просторову систему конкретної територіальної одиниці. Ієрархічність, багатоскладовість характеризують будову системи та її функціонування. Окремі рівні системи обумовлюють нові аспекти її поведінки, а цілісне функціонування виявляється результатом взаємодії всіх її сторін та рівнів ієрархії.
У багаточисельних бібліографічних джерелах часто вживаються терміни «мережа» та «система», причому здебільшого мова йде в основному про мережу, а не про систему ПЗТ. Зазначені поняття дуже близькі і, можливо, відрізняються лише за обсягом. Мережа передбачає формування єдиної цілісності та структурності на території і представляє собою лише сукупність рівномірно або нерівномірно розміщених ПЗТ.
З позицій сучасної теорії системного підходу очевидна і система управління. За станом природних об’єктів можна однозначно оцінити їх внутрішні зміни, визначені процесами саморозвитку природи даного регіону і біосфери в цілому й обсягами вилучення природних ресурсів. Тому емпірично побудована сукупність об’єктів має бути замінена системою, організованою відповідно за спеціально розробленими принципами управління. Планування мережі ПЗФ здійснюється на науковій основі, здебільшого за басейновим підходом, часто на підставі даних про ландшафтну структуру регіону, за показниками його біотичного різноманіття та основних напрямів поточного та перспективного господарського освоєння.
Вимоги щодо забезпечення вирішення завдань системою ПЗТ:
1 Поліфункціональність. Ця вимога випливає з поліфункціональної ролі фітостроми, тому система повинна враховувати всі її функції та рівні організації з метою забезпечення повноосяжного збереження природної різноманітності.
2 Розвинутість. Система повинна охоплювати всі території у відповідності до конкретних цілей її створення в конкретних природних та соціально-економічних умовах. Ступінь розвинутості може бути охарактеризований зайнятою площею або питомою вагою площі ПЗТ чи показаний через розвинутість її структури, як просторової, так і категоріальної.
3 Взаємопов’язаність. Система ПЗТ пов’язана із системою вищого рівня, в рамках якої вирішуються більш загальні природоохоронні завдання: ресурсоохоронні, середовищетвірні та об’єктозахисні, пізнавально-рекреаційні, етноохоронні, наукові.
3 Повнота. Система повинна охопити найцінніші для науки та господарства природно-територіальні комплекси, які сформувалися в різних екологічних умовах, і відображати широтно-меридіанальні, а в гірських регіонах - висотно-поясні закономірності розповсюдження лісових комплексів. Вона має охопити максимальну кількість раритетних об’єктів регіону та репрезентативно характеризувати природу його фізико-географічних та біогеографічних територіальних одиниць.
4 Відкритість і простота. Система повинна мати можливість постійного доповнення об’єктами та новими категоріями або удосконалення без корінної перебудови, а також здатність досить спрощеного цілеспрямованого управління.
5 Довговічність. Система є постійною щодо збереження функцій протягом всього часу і не може бути розформованою, оскільки створюється на вічне існування.
За різними критеріями система може поділятися на підсистеми.
Наприклад, за значенням легітимних категорій можна виділити такі категоріальні підсистеми:
1 Міжнародна. Біосферні заповідники відповідно до своїх завдань і цілей повинні бути основою глобальної системи контролю за станом, еволюцією й антропогенними змінами природних екосистем. Створення мережі біосферних заповідників (біосферних резервантів) дозволяє виконати завдання Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» та Севільської стратегії. Якщо біосферний заповідник як категорія є найвищою формою ПЗТ, то за кількісним складом ми не можемо визнати, що він повинен займати центральне місце в системі, оскільки представленість біосферних заповідників на національному рівні охорони може виявитися недостатньою для вирішення глобальних завдань.
За аналогічними принципами формування мережі біосферних заповідників створюються умови для організації мережі подібних за завданнями та структурою об’єктів таких категорій як міждержавний заповідник та природний міжнаціональний парк. Створення спільних природних заповідників та НПП є однією з форм міжнародного співробітництва в галузі охорони природи, до якого країни закликають МСОП, ЮНЕП, ЮНЕСКО. Для їх організації можливості в Україні є, особливо в Карпатському регіоні. Тут створено перший у світі міждержавний трилатеральний (Україна, Словаччина, Польща) біосферний резерват «Східні Карпати», який на території нашої держави представлений Ужанським НПП та РЛП «Надсянський».
2 Загальнодержавна. Система природних заповідників в Україні в цілому вже склалася завдяки глибокій історичній сутності цієї категорії, яка є головною в структурі даної підсистеми. Сюди можна також долучити національні природні парки, які у значній мірі відповідають вимогам державного рівня охорони природи. Мета збереження природи висуває НПП в ряд територій, що особливо охороняються, а також вказує на їх багатофункціональне призначення - від ресурсоохоронного до еталонно-заповідного.
3 Регіональна. Вивчення організації відпочинку в зарубіжних національних парках показало, що ні законодавче забезпечення охорони, ні обмеження відвідування не можуть зменшити надвикористання цінних у науковому або рекреаційному відношенні об’єктів, якщо поблизу них не створені умови для приваблення відпочиваючих на більш ординарні ресурси природних територій. З огляду на це біля національних природних парків повинні створюватися РЛП, які відіграють важливу роль у системі охорони природи багатьох країн Європи. Поняття РЛП значно ширше, ніж поняття деяких категорій місцевого значення.
4 Місцева. У системі ПЗТ необхідна й така категорія, яка передбачає відновлення та відтворення окремих або декількох компонентів найбільш цінних типових чи унікальних природних комплексів. Цією категорією може бути заказник, який також має важливе регіональне значення у системі ПЗТ, а як форма охорони є досить ефективною. Найбільш спрощену за завданнями й образну за уявленням форму мають пам’ятки природи. Введення цієї категорії до місцевої підсистеми необхідне для охорони незначних за площею територій (лісовий квартал, виділ) та окремих її об’єктів. Естетичний і культурно-освітній аспект пам’яток природи істотним чином відрізняє їх від заказників, а менша площа - і від РЛП. У класифікації ПЗФ України ще є одна особлива категорія місцевого значення - заповідне урочище. За цілями й об’єктами охорони ця категорія близька до мікрозаповідників, а відрізняється лише за ознакою наявності у заповідного урочища не штучних, а природних меж. Єдиної категоріальної структури системи ПЗТ досі не розроблено, бо і ПЗФ України за кількістю і якістю категорій також не є досконалим. Залежно від потреби збереження на міжнародному, державному (національному), регіональному та місцевому рівнях необхідно формувати склад категорій, які б мали високу наукову й природоохоронну цінність, у першу чергу, а вже потім еколого-соціальну чи еколого-економічну. Категорії повинні бути вибрані таким чином, щоб об’єкти, які вони представляють, складали природно-заповідну систему, що регулюється і функціонує у взаємозв’зку з іншими зовнішніми системами, і є частиною глобальних екологічних програм.
Принципи формування екомережі. Серед пріоритетних принципів формування екомережі вчені виділяють:
- модель з такими вузловими елементами: природні ядра, екокоридори, буферні зони. Їхнє завдання – забезпечити збереження ландшафтного та біотичного різноманіття;
- пристосування каркасу моделі до природних та адміністративних обставин різних країн та регіонів;
- екомережа має бути динамічним засобом розвитку і виховання в екополітиці;
- екомережа дає змогу забезпечити єдність заповідних об’єктів з об’єктами природокористування, що їх оточують;
- екомережа може мати різні рівні.
Європейська екомережа має такі складові:
1) природні ядра або вузлові райони, завданням яких є збереження ландшафтних систем (екосистем) європейського значення;
2) екокоридори або перехідні зони між ландшафтами, завданням яких є забезпечити міґрацію видів;
3) відновлювальні райони, які потребують відновлення окремих елементів або компонентів ландшафтних систем, або ж повного відновлення після глибокої екологічної депресії;
4) буферні зони, головною функцією яких є захист екомережі від негативного впливу зовнішніх чинників.
Формування національної екомережі має тривалу історію. Всім відомий нині біосферний заповідник «Асканія-Нова», як природно-запо-відний об’єкт, який свій «родовид» веде з 1898 року, коли барон Фрідріх Фальц-Фейн вилучив з господарського використання ділянку південно-українського степу. З прийняттям у 2000 році «Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.» діяльність урядових структур та наукових установ набула планомірного харакеру. В рамках програми сформовано систему «Біосферних природних ядер (центрів)», яка охоплює 14 регіонів (рис.3.1).
Рисунок 3.1 - Розміщення біосферних природних центрів
Біосферні природні ядра: 1 Волинське; 2 Мало-Поліське;
3 Карпатське; 4 Подільське; 5 Дунайське; 6 Центрально-Поліське;
7 Центрально-Українське; 8 Бузько-Степове; 9 Дніпровсько-Сиваське; 10 Гірсько-Кримське; 11 Деснянсько-Старогутське;
12 Слобожанське; 13 Дніпровсько-Степове; 14 Східноукраїнсько-Степове.
Програмою передбачено поєднання об’єктів ПЗФ Національної екомережі України з екомережами сусідніх країн шляхом утворення транскордонних природоохоронних об’єктів. Україна у складі десяти країн Центральної і Східної Європи, згідно з Торунською декларацією (1997 р.), зобов’язалася співпрацювати з ними у різних галузях охорони природи, зокрема, із загальних та організаційних питань, екологічної політики, моніторингу довкілля, змін клімату тощо.
Контрольні запитання
1 Дайте поняття екологічної мережі України. Розкрийте складові екологічної мережі України.
2 Принципи формування мережі ПЗТ. Наукові основи та передумови створення мережі ПЗТ.
3 Основи системного підхіду для сукупності ПЗТ. Вимоги щодо забезпечення вирішення завдань системою ПЗТ.
4 Складові Європейської екомережі. Історія формування національної екомережі.
Рекомендована література: [1] c.87-109; 169-192, [4], [5], [6].