2 Зміст практичних занять Практичне заняття 1. Загальні положення та науково-методичні основи заповідної справи

Зміст: Заповідна справа як важлива складова охорони природи. Поняття «заповідна справа». Предмет та об’єкт заповідної справи. Мета та завдання заповідної справи. Науково-методичні основи заповідної справи.

За результатами практичного заняття студент повинен знати:

- загальні положення заповідної справи;

- наукові, еколого-освітні та господарські принципи створення нових об’єктів природно-заповідного фонду України.

Повинен вміти:

- визначати науково-методичні підходи, що лежать в основі на стадії виділення територій природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Теоретичні відомості

Проблема збереження тварин і рослин, які населяють нашу планету, тобто збереження генофондів, створених у процесі еволюції різноманітного органічного світу, нині є актуальною і складає головну задачу заповідної справи. Вирішити це завдання без заповідування, без вилучення певних ділянок території із господарського використання неможливо, тому найважливішою функцією заповідної справи визначають створення резервантів, де забезпечується охорона всіх видів рослинних і тваринних організмів, які створені природою протягом мільйонів років. Однією з форм охорони навколишнього середовища є заповідна справа – комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об’єктів (видів рослинного і тваринного світу, насамперед рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення і занесених до Червоної книги, геологічних утворень, водойм тощо) у наукових, природоохоронних цілях.

Специфічність та своєрідність розвитку природно-заповідної справи спонукають до особливої уваги у визначенні її об’єкта та предмета. Вже стало очевидним, що в об’єкті природно-заповідної справи простежуються як матеріальні, так і нематеріальні аспекти, а предмет має відображати основні структурні елементи об’єкта і напрями його розвитку.

Звідси, об’єктами природно-заповідної справи є:

- матеріальні - виділені, запроектовані та зарезервовані для заповідання природні території та їх мережі, території й об’єкти ПЗФ та їх мережі, охоронні зони, екологічні мережі та її територіальні елементи, біорізноманіття заповідних та інших охоронних екосистем;

- нематеріальні - морально-етичні, освітні, світоглядні норми і стандарти, сакральна, естетична, духовна, етнічна, символічна цінність, ідеальна природа, любов і патріотизм до природи тощо.

Отже, головним матеріальним об’єктом природно-заповідної справи є природно-заповідний фонд як своєрідна природно-територіальна система, яка відображає сукупність природних територій, категорій різних рангів, що взаємопов’язані та взаємодоповнюють один одного, а також забезпечують у межах регіону, держави чи міждержавного простору цілком стабільне та довгострокове виконання природоохоронних завдань.

Предметом природно-заповідної справи є: вивчення, виділення, резервування, проектування та функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх мережі й екологічної мережі.

Мета і завдання заповідної справи в Україні

Метою заповідної справи є збереження ландшафтної та біотичної різноманітності, насамперед, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, рослинних угруповань та типів природних середовищ, підтримання загального екологічного балансу та сприяння сталому розвитку місцевостей та держави в цілому.

Основні завдання природно-заповідної справи вперше в 1994 році масштабно були визначені Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), а саме:

- розвиток нормативно-законодавчої бази у сфері заповідної справи з урахуванням міжнародних зобов’язань України та у зв'язку з розвитком теорії і практики ведення природоохоронної діяльності;

- виявлення та заповідання або резервування для подальшого включення до ПЗФ територій, що потребують охорони;

- забезпечення збереження у межах ПЗФ ландшафтної та біотичної різноманітності, насамперед, рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, рослинних угруповань та типів природних середовищ шляхом здійснення належного менеджменту з використанням найкращих світових зразків та практики у природоохоронній сфері;

- участь у формуванні єдиної національної екомережі України шляхом сприяння збереженню усіх природних та відновлення, за потреб і можливостей, порушених екосистем в регіонах та участі у створенні Пан-Європейської екомережі;

- сприяння участі установ ПЗФ у забезпеченні сталого розвитку місцевостей шляхом співпраці установ з владними структурами, користувачами та власниками земель, залучення громадськості до управління територіями та об’єктами ПЗФ, надання рекреаційних послуг, сприяння зайнятості місцевого населення;

- здійснення еколого-освітньої, просвітницької та пропагандистської діяльності з метою підвищення престижу заповідної справи, виховання поважного ставлення до природи і природоохоронних територій.

Завдання при здійсненні наукової діяльності та моніторингу у межах ПЗФ:

1 Ведення Літопису природи у відповідності до затвердженої у 2002 р. Мінекоресурсів України та НАНУ Програми Літопису природи.

2 Розробка наукових основ забезпечення менеджменту збереження ландшафтної та біотичної різноманітності, насамперед рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, рослинних угруповань та типів природних середовищ.

3 Розробка наукових обґрунтувань лімітів природокористування.

4 Наукове обґрунтування здійснення еколого-освітньої та рекреаційної діяльності.

5 Здійснення моніторингу біосферних процесів (біосферні заповідники).

Завдання при здійсненні еколого-освітньої та рекреаційної діяльності у межах ПЗФ:

1 Реалізація Концепції управління екологічною освітою в об’єктах ПЗФ (2002 р.).

2 Пропаганда цінностей території (об’єкту) ПЗФ, досягнень природно-заповідної установи та загальних ідей охорони природи серед місцевого населення.

3 Розвиток рекреаційної діяльності: розробка спеціальних бізнес-планів, рекреаційне облаштування території, створення порталів в Інтернеті, укладання угод з туристичними фірмами тощо.

4 Розширення обсягів надання платних послуг.

5 Якомога ширше залучення до рекреаційної діяльності місцевого населення, використання можливостей зеленого (сільського) туризму.

Завдання при здійсненні господарської діяльності у межах ПЗФ:

1 Здійснення господарської діяльності у відповідності до Проектів організації території, охорони, використання та відтворення природних комплексів територій ПЗФ.

2 Здійснення природокористування у відповідності до інструкції про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення та інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення.

3 Розширення обсягів платних послуг за окремими видами господарської діяльності.

4 Здійснення відновлювальних робіт та природоохоронних заходів.

Принципи здійснення наукової, еколого-освітньої, рекреаційної та господарської діяльності у межах ПЗФ:

Наукові принципи

Принципи, які використовуються при створенні нових об’єктів ПЗФ України:

1 Принцип збереження дикої природи: охороні підлягають усі ділянки дикої, слабо зміненої людиною природи.

2 Принцип рідкісності: охороні підлягають усі рідкісні та зникаючі види рослин і тварин, рослинні угруповання та типи природних середовищ, що занесені відповідно до Червоної книги України, Зеленої книги України, регіональних та чинних для України міжнародних Червоних переліків.

4 Принцип унікальності: охороні підлягають унікальні природні комплекси та об’єкти.

5 Принцип репрезентативності: охороні підлягають найбільш збережені типові для кожної ботаніко-географічної області екосистеми.

Принципи здійснення наукової діяльності та моніторингу у межах ПЗФ:

1 Принцип етичної експертизи: розробляти та переважно використовувати методики прижиттєвих досліджень.

2 Принцип розробки лімітів на природокористування: добування рослин і тварин у наукових цілях здійснюється за спеціальними дозволами з обґрунтуванням лімітів обсягів їх вилучення.

3 Принцип заборони добування рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин: добування здійснювати лише в крайніх випадках і у відповідності до спеціальних програм.

4 Принцип відновлення: сприяти відтворенню місцевої флори та фауни, відновленню порушених екосистем.

Еколого-освітні принципи

1 Принцип залучення місцевих навчально-освітніх закладів: проведення занять та організація гуртків у навчально-освітніх закладів, включаючи дитсадки, залучення школярів та студентів до природоохоронних акцій, екологічного патрулювання.

2 Принцип перманентного природоохоронного виховання: організовуються та діють на постійній основі еколого-освітні центри, де надається інформація для відвідувачів (читаються лекції, проводяться семінари, демонструються фотографії, муляжі, картосхеми, картини, фільми тощо щодо території ПЗФ), екологічні стежки та туристичні маршрути.

3 Принцип врахування історико-культурних, релігійних та естетичних цінностей території: в органічному поєднанні з охороною природної спадщини має вестися пропаганда збереження історико-культурної спадщини.

4 Принцип пропаганди цінностей заповідання: пропагувати найкращі позитивні результати заповідання місцевостей, зокрема, щодо відновлення екосистем, відтворення рідкісних видів флори та фауни, розробки та використання безпечних для життя рослин і тварин методик.

Господарські принципи

1 Принцип збереження і відтворення популяційних у господарському відношенні видів тварин і рослин (лікарських трав, хутрових звірів, дичини, промислової риби).

2 Принцип традиційного природокористування: сприяння традиційним видам природокористування (збір грибів, ягід та лікарських рослин, лозоплетіння, спортивне рибальство, виготовлення виробів з глини та деревини, заготівля дров для отеплення осель тощо).

3 Принцип поновлення використаних ресурсів: частина виручених від господарської діяльності коштів повинна бути спрямована на поновлення використаних ресурсів та відновлення екосистем.

Виділення природних територій для заповідання

Виділення природних територій під заповідання здійснюється на основі наукових обґрунтувань. Вже на стадії виділення природної території під заповідання закладаються методичні засади визначення геосозологічної категорії майбутньої природно-заповідної території (ПЗТ), які ґрунтуються на закономірностях територіального поширення фітоценозів, популяцій видів, особливо рідкісних та зникаючих, величинах їх життєздатності та життєвого простору, розмірності ареалів таксонів, ступені цілісності та непорушеності природних ландшафтів чи їх компонентів, силі антропогенного тиску та крайових ефектів тощо. Залежно від площі та конфігурації проектованої території окреслюється шлях (моно-, оліго- чи поліфункціональний) розвитку установи ПЗФ. Чим менша площа та менш компактна конфігурація проектованої території.

На стадії виділення природних територій під заповідники чи національні природні парки в основі підготовки наукових обґрунтувань здебільшого лежать наступні науково-методичні підходи:

- флористичний (ПЗТ виділяється на основі результатів інвентаризації, вивчення поширення і теоретико-графових методів аналізу флори тощо);

- фітоценотичний (ПЗТ виділяється на основі інвентаризації, динаміки та поширення фітоценозів, за первинним виділенням еколого-фітоценотичних стандартів тощо);

- картоаналітичний (ПЗТ виділяється на основі аналізу флористичних, геоботанічних, ландшафтних, ґрунтових та інших карт);

- ландшафтний (ПЗТ виділяється на основі визначення ступеня антропогенного навантаження чи натуральності ландшафтів, шляхом складання ландшафтного кадастру, оптимальніше в мужах водозбору тощо);

- землевпорядкувальний (ПЗТ виділяється на основі лісорослинного районування, а також під час землевпорядкування та лісовпорядкування).

За ландшафтним науково-методичним підходом К.М. Горб в 2004 році запропонував виділяти природні території під заповідання на основі інтегрального показника «ступінь натуральності ландшафтів». При цьому він визначив п’ять ступенів:

1) абсолютний (ступінь натуральності дикої природи має становити 93,4 %-100 %);

2) високий (86,7 %-93,4 %);

3) середній (80,0 % - 86,7 %);

4) низький (73,3 %-80,0 %);

5) перехідний (66,6 %-73,3 %).

У процесі виділення природних територій для кожної категорії ПЗФ є свої особливості. Найбільші складнощі виникають під час створення природних заповідників у сучасних антропогенізованих умовах існування природних ландшафтів. Для встановлення мінімальних розмірів природних заповідників вчені рекомендують застосувати такі критерії:

1) емпіричний (використовується досвід та інтуїція вчених);

2) екологічний (за наявністю в абсолютно збереженому стані типових та унікальних природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів);

3) біогеографічний (тривалість стабільної кількості видів - показник розмірності та ступеня ізоляції від антропогенного чинника);

4) генетичний (за умови підтримання «якісного» генетичного різноманіття, в якому природний відбір буде найбільш ефективним, мінімальна чисельність популяції диких тварин має складати не менше 500 особин);

5) трофічний (забезпечення існування повної екологічної піраміди типової регіональної екосистеми).

З практики природно-заповідної справи національні природні парки в Україні виділяються здебільшого за двома основними критеріями - це науковою і природоохоронною цінністю екосистем. Не менш важливою умовою є також застосування інших вагомих критеріїв - рекреаційного, природничо-пізнавального, еколого-виховного, а також критерію відповідності, згідно з яким певна кількість місцевого населення має бути забезпечена одним національним природним парком. При створенні національного природного парку особливо необхідним критерієм має бути наявність національної та етнічної спадщини, що потребує захисту і відтворення. Для цього необхідно використовувати затверджені розрахункові нормативи. Майже аналогічний шлях до створення національних природних парків (НПП) мають регіональні ландшафтні парки (РЛП).

Для вибору таких ПЗТ з метою їх створення пропонуються наступні критерії (за Т.Л. Андрієнко):

1 Переважання на території відносно незміненого природного ландшафту - характерного або унікального для певних регіонів.

2 Відсутність на території, яка пропонується для створення парку, великих промислових центрів, значного забруднення природних комплексів, тобто територія не повинна мати значного ступеня екологічної загрози.

3 Наявність на території осередків природних екотопів з цінним рослинним та тваринним світом, на яких встановлений охоронний режим (заказників, заповідних урочищ, пам‘яток природи), або ділянок, на яких можливе створення таких об’єктів.

4 Привабливість території для населення з метою проведення регламентованої рекреації та екотуризму.

5 Наявність історичних та культурних цінностей, місць, пов’язаних з минулим нашого народу, центрів народних ремесел та інше.

6 Важлива роль території, як частини більш широких територіальних природоохоронних мереж (екологічної мережі, прикордонних природоохоронних смуг, мережі цінних водно-болотних угідь тощо).

7 Можливість організації на цій території наукового, екологічного, мисливського, рибальського туризму, а також природоохоронних екскурсій.

8 Велике екологічне значення території майбутнього парку для відповідного природного регіону, насамперед, для регіонів зі значним антропогенним навантаженням.

Контрольні запитання

1 Заповідна справа як галузь охорони природи. Основні етапи розвитку заповідної справи на території України.

2 Предмет заповідної справи.

3 Об’єкти природно-заповідної справи.

4 Мета та головні завдання заповідної справи в Україні.

5 Завдання заповідної справи при здійсненні наукової діяльності та моніторингу у межах ПЗФ.

6 Завдання заповідної справи при здійсненні еколого-освітньої та рекреаційної діяльності у межах ПЗФ.

7 Завдання заповідної справи при здійсненні господарської діяльності у межах ПЗФ.

8 Наукові, еколого-освітні та господарські принципи створення нових об’єктів ПЗФ України.

9 Критерії встановлення мінімальних розмірів природних заповідників.

10 Приклад виділення природної території за ландшафтним науково-методичним підходом.

11 Основниі критерії виділення національних природних парків України. Вибір ПЗТ з метою їх створення за критеріями Т.Л. Андрієнко.

Рекомендована література: [1], с.7-13; 15-24; 783-814, [2].