8.2 Типи льодовиків

Розрізняють два основних типи льодовиків: материкові та гірські.

1 Материкові льодовики поширені на материках або великих островах (Нова Земля, Земля Франці-Йосифа та ін.). Форма материкових льодовиків майже не залежить від рельєфу підстилаючої поверхні землі і в основному обумовлена розподілом снігового живлення льодовика. Напрямок руху цих льодовиків зумовлений розподілом тиску і похилом його поверхні незалежно від похилу ложа льодовика. Абляція в материкових льодовиках незначна. Зменшення площі льодовика відбувається за рахунок обламування кінцевих частин льодовика, котрі сповзають у море. Ці уламки утворюють айсберги.

Айсберг – це льодова гора, яка підіймається над рівнем моря не менше, як на 5 м, за меншої висоти – це уламок айсберга. На 4/5 свого об’єму він занурений у воду, оскільки щільність льоду менша за густину морської води.

Материкові льодовики поділяються на льодовикові куполи (опуклі льодовики потужністю до 1000 м); льодовикові щити (великі опуклі льодовики потужністю більше 1000 м і площею поверхні понад 50 тис. км²); вивідні льодовики (це швидко рухомі льодовики, через які здійснюється основна витрата льоду материкових льодовиків; вони закінчуються у морі, утворюючи плавучі льодовикові язики, що дають початок багаточисельним айсбергам); шельфові льодовики (плавучі або ті, що частково спираються на морське дно льодовики, вони є продовженням льодовикових покривів суші, рухаються вони з берега до моря і утворюють великі айсберги).

2 Гірські льодовики – це льодовики, які характеризуються невеликими розмірами, залежністю форми льодовика від форми трогів, чіткою різницею між зоною живлення і зоною стоку, спрямованим лінійним рухом. Швидкість руху таких льодовиків значна, а температура льоду наближається до температури його танення. Найбільш поширеними типами гірських льодовиків є:

1) льодовики вершин: кальдерні льодовики – льодовики у кратерах згаслих вулканів; зіркоподібні льодовики – льодовики, які мають кілька язиків з одного фірнового басейну, розташованого на вершині гори;

2) льодовики схилів: карові льодовики – невеликі льодовики, розміщені в заглибленні на схилах; висячі льодовики – льодовики на крутих схилах, у неглибоких западинах і які не мають чіткого обмеження з боків; присхилові – витягнуті вздовж гірського підніжжя;

3) долинні льодовики – льодовики, що розташовані у верхніх і середніх частинах гірських долин і поділяються на: прості, або альпійські – це льодовики, які складаються з одного потоку або льодовикового язика (Альпи);

4) складні, або кавказькі – льодовики, які мають льодовикові потоки з притоками, поширені на Кавказі; туркестанські – формування льодяного матеріалу відбувається за рахунок снігових лавин, мають малу площу живлення і велику площу стоку (Середня Азія);

5) деревоподібні або тянь-шанські – льодовики, які за зовнішнім виглядом нагадують дерево, характеризуються великими запасами води.

8.3 Основні закономірності утворення та будови льодовиків

На кожному льодовику можна виділити дві області: верхню, де відбувається накопичення снігу, фірну і льоду і нижню, де лід, який перемістився із першої області, тане. Ці області називають відповідно областю живлення (акумуляції) і областю абляції (витрат).

Тверді атмосферні опади, які накопичуються в увігнутих формах рельєфу, із часом змінюють свій первісний вигляд. Під дією сонячних променів свіжий сніг у поверхневому шарі розтає. Тала вода просочу ється в глиб снігу, замерзає, утворює льодяні кристали. Уночі поверхня талого снігу вкривається льодяною кіркою, яка називається настом. Одночасно з цим сніг ущільнюється й осідає. В міру подальшого накопичення снігу його нижні шари під тиском верхніх ще більше ущільнюються і переходять у пухирчасту сіро-білу масу, яка складається з деформованих льодяних зерен. Це так званий фірн. Щільність фірну – 450-800 кг/м³ (у середньому близько 650 кг/м³).

Усе, більш ущільнюючись, фірн переходить у білий фірновий лід (щільність якого 850 кг/м³), а далі – в чистий прозорий лід блакитного кольору (із щільністю 800 -920 кг/м³), який називається глетчерним льодом. Зміна кольору та щільності льоду при утворенні льодовиків спричинена видаленням із маси льоду пухирців повітря. Так, свіжий сніг містить до 90 % повітря, фірн – 60 %, фірновий лід – 30 %, глетчерний – 15 %.

Важливе значення при утворенні льодовиків має режеляція – це замерзання окремих брил льоду при стиканні. При температурі 0^°С ре-желяція відбувається при нормальному тиску, а при більш низьких температурах – при підвищеному. Повторне замерзання талої води на поверхні льоду – конжеляція .Важливою властивістю льоду є пластичність – здатність текти під дією сили ваги, і, яка залежить також від температури і тиску. Під дією сили ваги та пластичності льодовики рухаються. Таким чином, в льодовиках спостерігається три принципово різних способи утворення льоду – шляхом рекристалізації снігу та фірну (під тиском), шляхом замерзання талої води в товщі фірну (інфільтраційний лід), шляхом замерзання талої води на поверхні льоду (конжеляційний лід).

У різних кліматичних умовах, а також у різних частинах одного льодовика процес льодоутворення відбувається по-різному.

За П. Шумським та А. Крекне можна виділити декілька зон льодоутворення, які відрізняються по характеру танення щорічного снігу, ступені водовіддачі та вигляду льодоутворення:

1 Снігова (рекристалізаційна) зона – зона, в якій танення та водовіддача відсутні. Льодоутворення відбувається шляхом рекристалізації. Товщина фірну 50-150 м. Нижня межа зони відповідає середній річній температурі біля – 25 ⁰С. Зона поширення - внутрішня частина Антарктиди (вище 900-1350 м над рівнем моря), Гренландії (вище 2000-3000 м), вершини Паміру (вище 6 200 м).

2 Снігово-фірнова (рекристалізаційно - режеляційна) зона – зона, де танення снігу відбувається тільки в теплу пору року, водовіддача практично відсутня. Льодоутворення відбувається в основному шляхом рекристалізації. Товщина фірну – 20-100 м. Зона характерна для периферії льодовикового покриву Антарктиди (на висоті 500–1 100 м), Гренландії, для високих гір Паміру (вище 5 800 м).

3 Холодна фірнова (холодна інфільтраційно-рекристалізаційна) зона – зона, де танення і водовіддача із річного ша-