4. Руйнівна дія моря
Моря і океани займають більшу площу, ніж материки. Їхня водна поверхня становить 71% поверхні Землі. Морська вода у собі містить біля 30 хімічних елементів, і в тому числі такий рідкісний метал як золото. Найбільш розповсюджені солі натрію і хлору. Середння засоленість морських вод рівна 3,5 % (35 мг солей на 1 л морської води). Середній склад солей (%) такий:
NaCl-2.69; MgCl2-0.32; МgSO4-0.22; CaSO4-0.13; KCl-0.06 і всі інші-0.01. Руйнівна робота морських хвиль називається морською абразією. Водна поверхня морів і океанів не залишається спокійною. Під дією вітру поверхня води починає відчувати коливальні рухи, з'являються хвилі, течії. Максимальна висота хвилі може сягати 30 метрів. Наближаючись до берега нижня, повернена до берега, частина хвиль відчуває опір дна, і швидкість її розповсюдження сповільнюється. Верхня частина хвилі рухається з попередньою швидкістю. Внаслідок цього хвиля стає вищою, утворює вертикальну стінку, обернену до берега, а потім перекидається. Так утворюється прибійна хвиля, або прибій.
Висота прибійної хвилі при силі вітру 4 бали рівна 2,2 – 2,5 метра, при 10 балах досягає 10 метрів. Велика маса води з силою падає на берег. Навіть в спокійну погоду хвиля вдаряється з силою 30 – 35 кН на кожний квадратний метр поверхні. Під час шторму хвилі вдаряються з силою 300 - 350кН/м2. Глибина дії морських хвиль може досягати 100 – 150 метрів. Багаточисленні удари хвиль виконують основну руйнівну роботу, внаслідок якої навіть в кам'янистих берегах утворюються прибійні ніші, а камінна маса, здригаючись, дає тріщини і поступово розламуючись, падає, утворюючи кам'яні розсипи в зоні прибою. Поступово берег моря відступає, і утворюється рівна морська тераса (мал.12). Надводна частина тераси називається пляжем. Кількість морських терас залежить від характеру епейрогенічних коливань суші. При повільному піднятті берега утворюється кілька терас. Швидкість руйнування берегів досить різна і коливається від 0,2 до 12 метрів, а іноді досягає 40 – 50 метрів в рік.
Мал. 12 Формування морської тераси:
а – хвилебійна стінка; б – утворення прибійної ніші; в – формування морської тераси; г – утворення пляжу.
Мал. 13 Рельєф морського дна:
а – шельф; б – материковий схил, або батіаль; в – ложе океану, або абіссаль; г – океанічні западини.
Морські відклади залежать від рельєфу дна, в якому розрізняють материкову відмілину, або шельф, глибиною до 200 м і материковий схил, або батіаль, - від 200 м до 2,5 км; на глибині 2,5 – 6 км розміщується ложе океану, або абіссаль, а ще нижче – океанічні западини (Мал. 13). Найбільш різноманітні відклади мілководної частини моря. Тут зазвичай відкладається уламковий матеріал (галька, пісок, хрящ), який утворився під дією прибійних хвиль, і відпад органічного походження. На материкових схилах частіше за все утворюються яскравокольорові глини, мул, осадові відклади хімічного походження. Ложе океану встелено червоними глинами, товщина яких складає 5-15 м і на 20-25% складаються з алюмінію. Велике розповсюдження мають діатомові і радіолярієві мули, які складаються в основному із кремнезему.
Соленосні породи під впливом атмосферних опадів промиваються, однак на цей процес потрібний тривалий час. Швидше вивільняються від солей піски і дуже повільно – щільні морські мули і глини; чим посушливіший клімат, тим повільніше протікає цей процес. В районах морських відкладів спостерігається велика кількість засолених земель, які важко освоюються рослинами. Деревні породи на них ростуть дуже погано і частіше гинуть, ніж виживають.
Такі ж самі процеси (абразія) протікають і по берегах великих водосховищ. Вітрові хвилі, руйнуючи береги, часто наносять непоправні збитки лісовому і сільському господарству. Зазвичай боротьба з береговим розмивом здійснюється за допомогою дамб, хвилерізів, берегових бун, закріпленням берегів механічними і агролісомеліоративними прийомами.