Мал. 2 Будова Землі

Атмосфера – газова оболонка, складається в основному із азоту, кисню, парів води і вуглекислоти. Товщина оболонки приблизно 2000 км.

Гідросфера – не суцільна водна оболонка землі, представлена морями і океанами. Середня глибина морів і океанів 3-4 км., в деяких частинах до 11 км. Вода на Землі виникла в результаті геологічних процесів, під час формування і подальшого розвитку Землі.

Біосфера – область розповсюдження життя на Землі, яка охоплює атмосферу до 5-7 км., гідросферу – практично на всю її глибину і літосферу до 2-3 км.

Літосфера – кам’яна оболонка Землі товщиною 10-70 км., вкрита зверху осадовим шаром потужністю до 8-10 км. Товщина літосфери на материках вища, ніж в океанах. Верхня частина її гранітна, нижня – базальтова. В океанах гранітна оболонка відсутня. Товщина базальтів 8-10 км. Кам’яна оболонка Землі називається сиалітною (за початковими буквами найбільш розповсюджених елементів – Si, Al). Інколи її називають сіаль. Щільність сіалітної оболонки Землі приблизно 2,6 – 2,7 г/см³. маса верхніх шарів на глибині 20-50 км. створює тиск 1,3-1,5*1 МПа, в зв’язку з чим температура нижньої частини сіалітної оболонки піднімається до 900^оС.

Нижче літосфери находиться верхня мантія або “сіма” (назва по основних елементах Si, Mg), товщина якої близько 400 км. Щільність речовин в верхній частині “сіми” дорівнює 3,3-3,5, а в нижній – до 4 г/см³, тиск 1,5*10⁵ МПа, а температура 1200-1300^о С. Верхня частина мантії називається астеносфера.

Під мантією розміщена проміжна мантія, яка має товщину 110 км. Щільність речовин виростає приблизно до 10 г/см³ при тиску 2-2,5*10⁵ МПа і температурі близько 2500^о С. Речовина мантії, згідно з останніми геофізичними даними знаходиться в твердому аморфному стані.

Центр Землі являє собою ядро радіусом 3-3,5 тис. км., з тиском приблизно 3*10⁵ МПа, а температура 3000^о С, з щільністю 11-12 г/см³. При таких умовах всі сполуки ядра Землі знаходяться в металізованому стані, чим зумовлює появу магнітного поля. Склад ядра точно не відомий. Існує гіпотеза, що воно по складу залізонікелеве, або “ніфе” (Ni, Fe) і тверде. За деякими гіпотезами ядро Землі знаходиться в рідкому стані.

4. Утворення земної кори.

В середині Землі з часу її виникнення проходить постійна диференціація речовин, в результаті чого у верхні шари піднімаються більш легкі по щільності сполуки, які застигають, кристалізуються і утворюють кам’яну оболонку Землі. Цим і викликано утворення земної кори.

Гороутворення – орогенез (гр. oros – гора, genos – виникнення) викликається внутрішніми силами, що виникають як в товщі кам’яної оболонки так і при перерозподілі мас в мантії і більш глибоких шарах Землі.

Розрізняють орогенні (горотворчі) і епейрогенні (гр. epeiros – суша) процеси. Епейрогенез – це повільні вікові підняття великих площ, які не викликають змін їх складчастої структури.

Існує декілька гіпотез, які пояснюють горотворчі процеси. Гіпотеза Елі де Бомона (1852 р.) виходить із положення, що Земля спочатку була в розплавленому стані. При застиганні відбувалось її ущільнення, поверхня зменшувалась і на ній утворилися зморшки.

По гіпотезі Пратта, висунутій у 1885 р., передбачається що земна кора розділена на глиби, причому їх нижня частина опущена у верхню частину мантії і ніби “плаває” на більш важкій по щільності астеносфері. При збільшенні товщини земної кори нижня частина глиб опускається на більшу глибину (мал.3)