2. Повітряні властивості грунтів та їх характеристика.

Відомо, що грунт являє собою складне дисперсне (роздрібнене) тіло. Усі чотири грунтові фази – тверда, рідка, газоподібна і жива – тісно пов’язані між собою і знаходяться в складній взаємодії.

Ґрунтове повітря – це гази, що знаходяться в порах грунту, які не зайняті водою. Кількість його виражається у відсотках від об’єму грунту. Так як вода і ґрунтове повітря є антагоністами (суперниками), то вміст повітря у грунті змінюється в залежності від динаміки зволоженості грунтів у даній місцевості.

Повітряно-фізичні властивості грунтів – це сукупність фізичних властивостей грунтів, які визначають стан і поведінку ґрунтового повітря у профілі.

Найбільш важливими повітряними властивостями грунтів є: повітряємність, повітрявміст, повітряпроникність і аерація.

Повітряємність – це максимально можлива кількість повітря, яка міститься в повітряно-сухому грунті непорушеної будови при нормальних умовах.

Повітряємність виражають у відсотках до всього об’єму грунту. Вона залежить від механічного складу, складення і ступення оструктуреності грунту. Наприклад, грунти піщаного механічного складу володіють більшою повітряємністю ніж глинисті грунти.

Повітрявміст – це кількість повітря, яке міститься в грунті при відповідному рівні зволоження.

Оскільки вода і повітря є антагоністами, тому ця величина тісно залежить від кількості вологи в грунті.

Повітряпроникність – це здатність грунту пропускати через себе повітря.

Вона визначає швидкість газообміну між грунтом і атмосферою. Залежить від механічного складу, пористості та острутуреності грунту.

Повітряобмін (газообмін), або аерація – це обмін газами між грунтовим і атмосферним повітрям.

Аерація є однією із основних властивостей грунту і залежить від цілої низки факторів як ґрунтових так і зовнішніх, а саме:

1. атмосферних умов – коливання температури повітря, зміни атмосферного тиску, кількості опадів та їх розподілу, інтенсивності та об’єму випаровування і транспірації води;

2. фізичних властивостей грунту – механічний склад, структура, стан поверхні, щільність, кількість та якість пор аерації, температурний режим та режим вологості грунту;

3. фізичних властивостей газів – швидкість їх дифузії;

Дифузія – це переміщення газів в залежності від зміни тиску.

4. Фізико-хімічних реакцій у грунтах по ланцюгу: вбірний комплекс – ґрунтовий розчин – газова фаза.

Основним фактором аерації у грунтах є дифузія газів.

3. Заходи по регулюванню повітряного режиму грунту.

Для забезпечення оптимальних умов газового складу ґрунтового повітря, аерації, росту рослин і розвитку мікроорганізмів, необхідно підтримувати грунт у добре оструктуреному стані.

Покращення повітряного режиму грунту безпосередньо пов’язане із звичайними агротехнічними прийомами по регулюванню фізичних властивостей грунтів і водного режиму. Покращення аерації грунтів досягається зменшенням зволоженості верхніх горизонтів. Але для росту рослин необхідне оптимальне співвідношення між ґрунтовим повітрям і вологою, що досягається лише в добре оструктурених грунтах за допомогою внесення органічних добрив при проведенні оранки. Хороший ефект дає осушення боліт, створення мікро підвищень, лісомеліоративних насаджень, знищення ґрунтової кірки (“закриття” вологи весняним боронуванням) при догляді за просапними культурами.