3. Значення ґрунтового розчину в родючості грунтів та в живленні рослин.

Грунтові розчини характеризуються такими показниками: реакцією, концентрацію, осмотичним потенціалом.

Реакція ґрунтового розчину визначається наявністю у ньому вільних кислот і лугів, які показують актуальну реакцію, що визначається у водній витяжці.

Кислу реакцію грунтовому розчину надають різноманітні кислоти, що утворюються при розкладі органічних речовин: масляна, щавлева, лимонна, розчинні форми гумусових кислот; на кислотність має вплив вміст СО₂ в повітрі.

Лужна реакція ґрунтового розчину зумовлена наявністю солей слабких кислот і сильних основ (оцтово-кислий натрій), а також присутністю солей сильних основ NaCl, МgCl₂ та інших. Реакція ґрунтових розчинів коливається від рН 3-3,5 (на сфагнових болотах) до рН -10-11 в солонцях.

Реакція ґрунтового розчину має значний вплив на мікрофлору грунту. Так в кислих грунтах переважає грибна, в лужних і нейтральних бактеріальна мікрофлора. Відповідно, від характеру мікрофлори залежать швидкість, характер і повнота розкладу органічної речовини та її мінералізація, тобто умови живлення рослин. Загальна частина рослин найкраще розвивається при нейтральній реакції середовища, гірше переносить кислу і ще гірше лужну реакцію. При рН–4 розвиваються практично всі деревні породи, при рН-8,5 – не росте практично ні одна порода.

Зміна реакції ґрунтового розчину супроводжується зміною рухомості різноманітних сполук. При лужній реакції рухомі лише водорозчинні солі, при кислій – сполуки гумусу, мулуваті частинки, гідроокиси заліза, алюмінію та інших сполук. Все це впливає на ріст деревних порід і сільськогосподарських культур.

Ґрунтовий розчин із слабо кислою чи нейтральною реакцією найкраще відповідає умовам живлення рослин, розвитку мікроорганізмів, високому рівню родючості грунтів.

Концентрація ґрунтових розчинів невелика й коливається (як уже було сказано вище) від десятків міліграмів до декількох грамів речовини на 1л.

Зміна концентрації ґрунтового розчину пов’язана із змінами температури й вологості грунту, інтенсивністю діяльності мікрофлори та мікрофауни грунтів, процесами розкладу органічних решток у грунті. Для більшості грунтів характерне поступове збільшення концентрації ґрунтового розчину, від весни до літа. В осінньо-зимовий період атмосферні опади розбавляють ґрунтовий розчин і розчиняють частину солей – настає період зменшення концентрації ґрунтового розчину. Концентрація ґрунтового розчину та осмотичний тиск тісно пов’язані між собою так як при зростанні першого чинника, зростає і другий та навпаки.

Осмотичний тиск безпосередньо впливає на живлення рослин, тому, що грунтові розчини це пряме джерело поступання хімічних елементів у рослину. Так, при збільшенні концентрації ґрунтового розчину в засолених грунтах, осмотичний тиск його сягає 30-40 МПа, а в сильно засолених – 50-60 МПа. При умовах, коли осмотичний тиск збільшується до 150-160 МПа, волога перестає поступати в рослину, а навпаки – з рослини поступає в грунт. Всмоктувальна сила коренів більшості культурних рослин не перевищує 50-100 МПа і підвищення осмотичного тиску ґрунтового розчину приводить до їх загибелі.

Регулювання складу і властивостей ґрунтового розчину проводять за допомогою вапнування кислих і гіпсування лужних грунтів, промиванням прісною водою засолених грунтів після гіпсування, внесенням органічних та мінеральних добрив, проведенням зрошення та осушення, посівом рослин-сидератів, використання системи сівозмін, раціонального обробітку грунту та комплексу інших агротехнічних та меліоративних заходів.