Запаси поживних речовин і їх доступність для рослин

Елементи живлення, що містяться в грунтах, знаходяться у вигляді різних мінеральних і органічних сполук, і запаси їх в основному значно перевищують щорічну потребу рослин. Але більша частина їх знаходиться в формі не доступній для рослин: азот в складі органічної речовини; фосфор у формі фосфатів; Fe; Аl; Cа; К, в поглиненому стані (тобто у грунтовому вбірному комплексі); Са Мg у формі карбонатів, тобто в нерозчинній у воді формі. Процес засвоєння рослинами елементів живлення відбувається завдяки обмінному вбиранню (фізико–хімічній чи обмінній вбірній здатності). Іонами, що здатні до обміну, частіше всього є іони Н⁺ і , які утворюються внаслідок виділення СО₂ кореневими системами. Обмінне вбирання іонів можливе також за рахунок виділення катіонів Са²⁺ і аніонів органічних кислот. Найбільш доступними для рослин є сполуки у водорозчинній, рухомій та мінеральній формах. Наприклад, азот для рослин найбільш доступний є у формі нітратних та аміачних мінеральних сполук.

ШКІДЛИВІ ДЛЯ РОСЛИН РЕЧОВИНИ.

Шкідливі для рослин речовини утворюються внаслідок високих концентрацій окремих іонів (Н⁺; Аl³⁺), які зумовлюють кислу реакцію грунтів, а також при взаємодії солей у водних розчинах з утворенням отруйних солей ( Nа₂ СО₃ (сода); NаСl (кухонна сіль)), що зумовлюють підвищення лужності цих розчинів і порушують водний режим і режим живлення грунтів. Шкідливі для рослин також і недоокислені сполуки – метан, сірководень, закисні форми заліза і марганцю, що утворюються в перезволожених грунтах.

Для нейтралізації шкідливих сполук використовують вапнування кислих і гіпсування лужних грунтів, зрошення для промивання солей і осушення для покращення аерації грунту.

2. Поняття про ґрунтовий розчин та методи його вивчення.

Ґрунтовим розчином – називають рідку вологу, яка знаходиться в грунті з розчиненими в ній органічними мінеральними та органо-мінеральними речовинами і газами та циркулює в генетичних горизонтах грунту.

Вміст речовин в грунтовому розчині досить динамічний ( змінний) і залежить від багатьох факторів та зміни пір року. Концентрація речовин в ньому переважно невелика і не перевищує декількох грамів на літр.

До складу ґрунтового розчину входить три групи речовин:

• органічні (кислоти (яблучна, оцтова, мурашина, гумінові, фульвокислоти), цукри, амінокислоти, спирти, ферменти, дубильні речовини та інші);

• органно-мінеральні (солі гумусових кислот ( фульвати, гумати), поліфеноли);

• мінеральні (солі вугільної, соляної, сірчаної, азотної, фосфорної та інших кислот).

В грунтовому розчині найчастіше зустрічаються аніони ; ; ; ; ; Cl^-; ; , катіони Са²⁺; Мg²⁺; K⁺; H⁺; , в сильнокислих розчинах можуть бути Al³⁺; Fe³⁺, в анаеробних умовах Fe²⁺.

Кількісний та якісний склад ґрунтового розчину в різних грунтах не одинакові, що визначає їх основну властивість – родючість. В болотних, підзолистих грунтах і в підзолах в розчині переважають органічні сполуки; на півдні в каштанових і бурих грунтах – мінеральні сполуки; в чорноземах кількість органічних та мінеральних сполук в розчині приблизно одинакове; в засолених грунтах переважають іони Са²⁺; Na⁺; Мg²⁺; Сl^-; , в кислих Al³⁺; Н⁺.

Отже, склад і співвідношення різноманітних сполук у грунтовому розчині визначає родючість грунту, що потребує ретельного вивчення ґрунтового розчину

Для виділення та вивчення ґрунтових розчинів застосовуються різні групи методів. Перша – це метод водних витяжок. Оскільки отримання ґрунтового розчину затруднене то в основному проводять аналіз водної витяжки. Для її приготування зважують 10 гр грунту, до якого добавляють 50 мл. дистильованої води, всю цю суміш збовтують на протязі 3-5 хв і не давши їй відстоятись відфільтровують до отримання прозорої рідини – це і буде водна витяжка. Після цього проводять аналіз водної витяжки, яка характеризує загальну кількість в грунтах легкорозчинних солей і легкодоступних для рослин поживних речовин.

Друга група методів базується на застосуванні зовнішньої сили, наприклад, тиску, що створюється пресом, відцентрової сили, здатності різних рідин витісняти з грунту воду та інше.

Третя група – лізіметричні методи, що діють за принципом заміщення й витіснення ґрунтових розчинів талими або дощовими водами.

Четверта група: безпосереднє дослідження водної фази грунту в природному стані в польових умовах. Застосовуються електроди, якими визначається волога та електропровідність грунтів (облік запасу солей), активність іонів водню Н⁺, визначення іонів Са²⁺ ; Мg²⁺; К⁺; NH⁺₄; ; Cl^- тощо.

Склад ґрунтових розчинів в основному залежить від :

1. кількості та якості атмосферних опадів;

2. складу твердої фази грунту;

3. кількості та якості рослинного матеріалу, надземної та підземної частини біогеоценозу;

4. життєдіяльності рослин – поглинання з розчину відповідних іонів та виділення сполук кореневими системами рослин (так звана вибіркова здатність рослин до відповідних видів елементів живлення).