Мал. 22 Схема (а) і водний баланс (б) при випітному типі водного режиму.

В основному такий тип водного режиму спостерігається в заплавах рік степових і напівпустельних районів, а також блюдцеподібних пониженнях цих областей, де рівень грунтових вод залягає не глибоко. Формула водного балансу в цьому випадку набуває такого вигляду: П<В. При цьому типі водного режиму формуються солончаки, солонці, каштанові грунти та інші. На території України він характерний для зони сухого степу.

Вивчення і дослідження водного режиму грунтів має велике теоретичне і практичне значення для того, щоб правильно зрозуміти генезис грунтів і окремих горизонтів, оцінити і прогнозувати напрямок подальшої еволюції сучасних грунтів, управляти водним режимом для раціонального використання у землеробстві і лісівництві.

Регулювання водного режиму проводять так, щоб співвідношення між поступанням і витратою вологи були приблизно однаковими. Для цього використовують меліорацію (у вигляді зрошення чи осушення). Накопичення і затримання вологи у сухих районах проводять за допомогою: затримання снігу, регулювання сніготанення, боронуванням грунту (весняне “закриття” вологи), правильним пошаровим обробітком, мульчуванням поверхні грунту (соломою, тирсою, торфокрошкою та ін.), створення гряд на тимчасово-перезволожених територіях, пониження рівня ґрунтових вод.

Збільшення витрати вологи забезпечується: підбором вологолюбивих рослин із значною транспірацією, прикатуванням, знищенням дернини, залишення зораної поверхні в гребенях (збільшується площа випаровування вологи).

Оптимальний водний режим спостерігається в районах з наявністю лісових і полезахисних насаджень.

5. Вплив деревних насаджень на водний режим місцевості.

Деревні насадження являються найпотужнішими випаровувачами вологи, при чому значна її кількість використовується досить раціонально, тобто на фотосинтез і транспірацію. Вплив лісу на водний режим грунтів, місцевості та великих територій може бути безпосереднім (тобто функціональним) і непрямим (чи опосередкованим) і розглядається окремо для масивних лісових насаджень і лісосмуг різної конструкції.

1. Масивні лісові насадження випаровують вологи більше, ніж інші угіддя, зайняті не лісовими типами рослин. Десукція деревних порід найбільша, тому ліс осушує грунти і зменшує рівень ґрунтових вод.

2. Затримуючи кронами вологу, ліси швидко повертають її в атмосферу і тим самим забезпечують оптимальне зволоження оточуючого середовища, сприяють переносу вологи в більш посушливі райони.

3. Ліси забезпечують накопичення вологи в грунті:

   • в зимовий період в лісі накопичується більше снігу (особливо в листяних насадженнях і менше в соснових та ялинових);

   • вони зменшують глибину промерзання грунту;

   • завдяки високій фільтрації лісової підстилки в лісах практично відсутній поверхневий стік, який переходить в низхідний потік води під наметом лісу;

   • ліси в 5-10 разів менше випаровують вологи з поверхні грунту в порівняні із лугами.

4. Корисна транспіраційна частина витрат вологи в лісі значно більша, ніж на інших видах угідь, так як ліс являє собою багатоярусні рослинні угрупування (основний намет, другий ярус деревних порід, підріст і підлісок, живий надґрунтовий трав’янисто-чагарниково-моховий покрив, лісова підстилка).

В зв’язку з цим загальний вплив масивних лісів забезпечує збільшення інтенсивності водообігу, а звідси зрозуміла і кліматозволожуюча, грунтово осушувальна, протиерозійна і руслозберігаюча роль лісів.

Лісосмуги включаючи загальні властивості масивних лісів виконують також специфічну роль. Лісосмуги щільної конструкції перехоплюючи поверхневий стік, переводять його у внутрішньо ґрунтовий, забезпечуючи насичення грунту водою. Те ж саме відбувається при накопиченні і таненні снігу по узліссях і в таких смугах. В результаті під лісосмугою чи на її узліссі формується вертикальний потік води, що живить грунтові води.

Лісосмуги ажурної і продувної конструкції при здуванні снігу вітром, не затримують його під наметом, але зате розприділяють його більш-менш рівномірно по всьому полю, що приводить до кращого зволоження грунтів. Необхідно відмітити, що на безлісних просторах в яри, балки та ями з полів здувається до 70% снігу, що приводить до поверхневого стоку на схилових землях.

Особливості водних властивостей лісових підстилок. Лісові підстилки зменшують випаровування води в 3-7 разів у порівняні з відкритим місцем або луговою рослинністю і можуть утримувати води в 5-7 разів більше, ніж їх маса. Вони, володіючи високою фільтрацією попереджають утворенню поверхневого стоку, сприяють формуванню низхідного стоку води і поповненню запасів ґрунтової вологи. Лісові підстилки попереджають водну ерозію, охороняють грунт від ударів дощових крапель, сприяють збереженню пухкої будови верхніх горизонтів грунтів і захищають структурні грудочки від руйнування. Вони забезпечують також збереження в грунтах капілярної вологи.