2. Походження Землі. Теорія Шмідта.

Безмежні простори Всесвіту містять величезну кількість зірок – галактики. В одну із галактик входить зірка середньої величини – Сонце. Навкруги Сонця обертаються дев’ять планет, утворюючи Сонячну систему. Ближче з усіх до Сонця знаходиться Меркурій, за ним Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. За розмірами планети поділяються на дві групи: планети гіганти – Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун і планети типу Земля – Венера, Марс і Меркурій.

Існують декілька гіпотез щодо походження Сонячної системи. Перша гіпотеза була висунута німецьким філософом І.Кантом в 1755 р., який запропонував теорію походження зірок і Землі із розсіяної матерії “первинного хаосу” завдяки зустрічі між собою твердих і газоподібних частин.

У 1796 р. французький математик і астролог П.Лаплас висунув гіпотезу про походження сонячної системи, яка виникла із єдиної розпеченої газової туманності, що обертається навкруги загального центру тяжіння. Гіпотези І.Канта і П.Лапласа користувались успіхом більше 100 років, однак у зв’язку з розвитком астрономії і новими даними вони перестали пояснювати явища, що спостерігаються. Пізніше було висунуто різноманітні гіпотези про походження Сонячної системи. В даний час загальноприйнята гіпотеза, в основі якої лежить теорія походження Землі, вперше запропонована радянським вченим О.Ю.Шмідтом. По цій гіпотезі Земля, як і всі планети Сонячної системи, утворилася в результаті акреції (злипання, об’єднання в єдине окремих частин) із газо-пилової хмари, яка швидко обертається навколо одного центру – Сонця (мал. 1).

Мал. 1 Утворення планетарної системи

1 – протопланетна туманність; 2 – чечевицеподібна спіральна туманність ; 3 – концентрація речовини; 4 – планетарна система.

Під час акреції відбувалась диференціація (розподіл) елементів газо пилової хмари: важко летючі елементи (титан, кремній, залізо, алюміній і інші) концентрувались ближче до Сонця, легко летючі (кисень, водень, азот та інші) – на периферії хмари.

Під час обертання хмари проходила також концентрація елементів і навкруги зародків майбутніх планет. Поступово зародки росли, захоплюючи із хмари все більше речовин, але залишаючись на навколосонячній орбіті. Так дев’ять утворених планет сконцентрували в собі велику частину газо-пилової хмари. Із важколетючих елементів утворились планети земного типу (або найближчі планети): Меркурій, Земля Венера, Марс. Легколетючі елементи утворили планети-гіганти (або далекі планети): Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Найбільш невідомою являється планета Плутон, склад якої поки що недостатньо вивчений.

3. Будова земної кулі.

Будова земної кулі стала результатом складних процесів, які виникають, як в надрах Землі, так і на її поверхні. Земля має форму геоїда (гр. geo – земля, eidos – вид), тобто кулі трохи сплюснутої біля полюсів. Полярний радіус Землі – 6357 км., екваторіальний – 6378 км., тобто різниця складає 21 км. Загальна площа Землі 510 млн. км².

Земля складається з декількох оболонок – сфер (мал. 2).