7. Модель динамічного розвитку суспільства й. Шумпетера.

Йозеф Шумпетер (1883-1950) створив оригінальну теорію економічного розвитку, що здійснила глибокий вплив на сучасну соціологію та економічну науку. Значним внеском стала його модель динамічного розвитку. Такий розвиток, вважає Шумпетер, відбувається в капіталістичній економіці за трициклічною схемою. Цикли названі за іменами економістів Миколи Кондратьєва, Климента Жуглара та Джозефа Кітчина, причому кожний із циклів продовжується відповідно протягом п'ятдесяти п'яти років, десяти років та двох років і чотирьох місяців.

Поштовхом до виникнення «довгих хвиль» є великі нововведення до технологічних процесів (наприклад, парова машина, залізниці, хімічна промисловість, електрика і т.д.) Великий технічний поштовх, як снігова куля, що котиться з гори, супроводжується супутніми змінами, що приводить до загального та довгострокового економічного піднесення. Однак супутні йому масовані інвестиції, що обумовлюють зростання масового виробництва, є разом з тим фактором, що сповільнює нововведення. Таке сповільнення послабляє, а потім і зводить до нуля ефект від інновацій. Тоді настає рецесія, і тільки нові великі нововведення стають імпульсом до наступного промислового піднесення.

На думку Шумпетера, економічний розвиток завжди має переривчастий і нерівномірний характер і постійно зазнає на своєму шляху труднощів. Тому стан ринкової рівноваги - це лише теоретична конструкція, оскільки конкуренція являє собою постійний «процес творчого руйнування», при якому нові та якісно кращі технології та вироблені за їх допомогою товари витісняють застарілі технології і товари. Фабрика зруйнувала кустарне (ручне) виробництво, автомобіль витіснив кінне візництво, електричне світло зробило непотрібними гасові лампи.

Принциповою відмітною рисою концепції Шумпетера, що дає підстави назвати її соціологічною, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній. Воно пов'язане з природною схильністю людей до винахідництва. Щоправда, ця риса властива не всьому людству, а тільки невеликій його частині. Слід відзначити ще одне важливе відкриття Шумпетера: дана властивість людської натури - пристрасть до винахідництва і нововведень - не завжди збігається з прагненням до наживи. Навпаки, вважає він, прагнення до винахідництва і до нововведень найчастіше має у людей такого типу автономний, самодостатній характер. Такий тип винахідника-підприємця дістав у Шумпетера назву новатора.

Шумпетер переконаний, що й економічне зростання, і сам розвиток капіталізму можна пояснити лише успішною діяльністю новаторів. Саме нові винаходи примножують продуктивні сили та уможливлюють економічний прогрес.

Ця теза Шумпетера викликала особливий інтерес з боку представників економічної соціології. Він стверджує, що саме інноваційна функція новаторів-одиночок, підприємницької еліти стає необхідною умовою успішного розвитку сучасної індустріальної системи. Не принцип невидимої руки (як вважав Сміт), не докорінні перетворення соціально-економічних структур (за Марксом), не історичні закономірності (історична школа), а саме і тільки інноваційний потенціал творчої меншості створює основу індустріального розвитку, - такий погляд Шумпетера.