3. Роль соціальних факторів в економічному розвитку (т. Зору к. Маркса).

Подібно до представників німецької історичної школи Карл Маркс (1818-1883) виходить з історичної неминучості зміни різних ступенів в економічному розвитку.

Відповідно до висновків Маркса, для економічного розвитку вирішальними є два фактори: по-перше, соціальний фактор - класова боротьба, і по-друге, економічний фактор: зміни в органічній будові капіталу. Під впливом обох факторів здійснюється сходження від одного ступеня розвитку до іншого.

Маркс виділяв п'ять стадій історичного процесу:

1. Первісне суспільство.

2. Античний (рабовласницький спосіб виробництва).

3. Феодалізм.

4. Соціалізм

5. Соціалізм у вищій фазі - комунізм.

Теорія Маркса динамічна. На відміну від праць теоретиків історичної школи, у марксистській теорії наявна чітка логіка історичного розвитку.

Прогнози Маркса щодо концентрації та централізації капіталу в економіці справдилися. Знайшли підтвердження й прогнози щодо концентрації влади в руках власників великих капіталів, що відбилося на процесах взаємодії та взаємовпливу економічних і політичних факторів, у житті суспільства.

Не виправдалися Марксові прогнози щодо зубожіння робітничого класу в умовах ринково-капіталістичної економіки. Антимонопольна і соціальна функції держави значно змінилися. Вони проявилися в здатності шляхом численних заходів у галузі соціальної політики значно поліпшити положення трудового населення в індустріально розвинених країнах.

4. Теорія дозвільного класу т. Веблена.

До економістів, що зробили вагомий внесок у формування економічної соціології, належить американський дослідник Торстейн Веблен (1857-1929). В основу його концепції соціально-економічного розвитку суспільства, викладеній у книзі «Теорія дозвільного класу», покладені антропологічні уявлення про людські інстинкти. Головні з них, за Вебленом, — це інстинкт майстерності, батьківське почуття та пуста цікавість. Інстинкт майстерності та батьківське почуття визначають прагнення до поліпшення матеріального добробуту, до того ж батьківське почуття - альтруїстичний інстинкт, що у своєму розвитку веде до турботи про суспільне благо. Пуста цікавість, біологічно пов'язана з інстинктом гри. Найбільш важливий із них - інстинкт майстерності, інстинкт створення корисних благ. Він збільшує запас технічних знань і допомагає людині пристосовувати навколишнє середовище до своїх потреб.

Цим благородним інстинктам протистоїть інстинкт себелюбства, або хижацький інстинкт. У подальшому він трансформується в інстинкт корисливості.

Конфлікт між батьківським почуттям і хижацьким інстинктом пронизує всю історію людства. Але це здебільшого конфлікт психологічного та культурного характеру, а зовсім не «основна суперечність», притаманна товарно-капіталістичному господарству, як і системі марксизму. Схема історичного розвитку запозичена Т. Вебленом у Льюїса Г. Моргана з його книги «Стародавнє суспільство».

Сутність схеми Веблена полягає ось у чому. На ранній стадії розвитку людства люди жили в умовах співробітництва, на знаючи власності, обміну, механізму цін. Пізніше, коли інстинкт майстерності зробив можливим отримання надлишку матеріальних благ, воєначальники та жерці вважали вигідним для себе поневолювати інших людей та правити ними. Так почався перехід від простої дикості до варварства. Хижацький інстинкт став переважати над інстинктом майстерності, мирна праця перестала бути почесною. Якщо раніше людина протистояла природі, то тепер людина протистояла людині. Приватна власність стала засобом збільшення впливу. Розвивалися суспільна ієрархія, на вершині якої панував дозвільний клас. Ієрархія перетворилася в корінну рису людського роду, зовнішніми ознаками дозвільного класу стало виставляння на показ неробства та демонстрація багатства. Інстинкт майстерності був пригнічений, але не знищений, і тому технологічний прогрес продовжувався.

Однак у міру розвитку промисловості людина все більше віддалялася від праці, замість інстинкту майстерності нею володіли тепер грошові стимули до праці. На перший план вийшов підприємець. Матеріальні інтереси суспільства були підкорені гонитві за прибутком.

Атрибути дикості та варварства, на думку Веблена, присутні в сучасному «грошовому» суспільстві на кожному кроці. Усі сторони суспільного, академічного, культурного та політичного життя позначені «родимими плямами» дикості. Азартні ігри та спорт - це всього лише клапани для виходу на поверхню хижацького (корисливого) інстинкту.

Особливе місце у творчості Веблена займає книга «Абсентеїстська власність і підприємництво». Під абсентеїстською власністю Веблен розумів фінансовий капітал, що складається, на його думку, наполовину із фіктивного капіталу, власники якого найменше зацікавлені в підвищенні реальної ефективності виробництва, а лише в отриманні прибутку шляхом купівлі-продажу на ринку паперових титулів власності.

У фазі піднесення зростання паперових титулів власності випереджає збільшення маси реальних благ, настає кредитна інфляція. Усе це призводить до насильницької ліквідації активів. У кінцевому підсумку в кредиторів виникає страх, що розрив між грошовим (фіктивним) капіталом та реальним капіталом набув загрозливих розмірів, тому вони вимагають негайного погашення позичок, і все це подає сигнал до настання спаду в економіці. Промисловий капіталістичний цикл, на думку Веблена, є грошовим явищем, пов'язаним, головним чином, з існуванням кредиту та фіктивного капіталу.

Будучи безкомпромісним критиком сучасного йому капіталізму, він не залишав надії на те, що суспільство рано чи пізно відмовиться від старих порядків і намагатиметься - «на краще чи на гірше» - перебудувати соціальну систему. Однак найбільшу перешкоду до цього він вбачав у закостенілості робітничого класу, у його схильності до збереження колишнього, звичного способу життя. Елементи організованості й солідарності, необхідні для докорінних перетворень, він помічав лише серед інженерів та інтелігентів, оскільки вони мають знання і досвід, які дозволяють їм керувати суспільством на нових засадах. Веблен вважав, що для такого переходу не потрібно серйозних потрясінь - достатньо загального страйку інженерно-технічних працівників для того, щоб поставити країну на коліна та примусити підприємців до беззаперечної капітуляції. Правда, про суспільство майбутнього, яким керують інженери, у нього досить нечітке уявлення.