3. Діагностичні ознаки мінералів

Для визначення мінералів у польових чи лабораторних умовах треба навчитися чітко встановлювати їхні основні діагностичні ознаки - фізичні та деякі хімічні. Знання діагностичних ознак дає змогу з достатньою достовірністю визначити найпоширеніші мінерали не тільки у великих зразках, але й у разі наявності у породах у вигляді невеликих вкраплень, уламків тощо.

Колір мінералів визначається їхнім хімічним складом, кристалічною структурою, механічними домішками. Розрізняють колір мінералів у суцільному стані і в порошку. Оскільки лише порівняно невелика кількість мінералів має постійне забарвлення (малахіт зелений, сірка - жовта, кіновар - червона), а багато мінеральних видів різнобарвні (флюорит -жовтий, коричневий, рожевий, зелений, фіолетовий, безбарвний; кварц — білий, чорний, димчастий, рожевий, зелений), надійнішою ознакою є колір порошку мінералу, або його риска. Колір риски визначають, потерши мінералом об шорстку поверхню фарфорової пластинки – бісквіта. Наприклад, колір риски різнобарвного флюориту завжди білий. Колір риски можна, однак, визначити для порівняно м'яких мінералів. Якщо ж твердість їх перевищує твердість бісквіта (5...6) за шкалою Мооса, то вони дряпають його не залишаючи риски. Отже, для кожного мінералу встановлюють, за можливості, дві характеристики - колір його в суцільному стані (в куску), який визначається візуально, і колір риски. Остання характеристика особливо важлива для непрозорих, густозабарвлених мінералів. У прозорих і напівпрозорих різновидів мінералів порошок, як правило, безбарвний, білий.

Інколи на поверхні деяких мінералів (халькопірит, борніт) можна спостерігати характерну райдужну плівку - побіжність, що утворюється внаслідок окислення поверхні мінералів.

На поверхні деяких польових шпатів (лабрадор) часто спостерігають голубуваті чи зеленуваті переливи - іригацію, що зумовлено інтерференцією світла в їхніх поверхневих шарах.

Блиск мінералів зумовлений відбиттям світла від їхньої поверхні. За блиском мінерали поділяються на дві групи:

1. мінерали з металічним чи напівметалічним блиском. Так блищать самородні метали, сульфіди, деякі оксиди (пірит, золото, магнетит). Це непрозорі мінерали з чорною чи темнозабарвленою рискою. Напівметалічний блиск характерний для граніту.

2. мінерали з неметалічним блиском:

- алмазний блиск дуже сильний, характерний для прозорих та напівпрозорих мінералів (алмаз, сфалерит);

- скляний блиск, нагадує блиск поверхні скла, дуже поширений (кальцит, галіт, кварц на гранях кристалів);

- жирний блиск - поверхня мінералу видається ніби змащеною жиром, чи покритою жирною плівкою (нефелін, кварц на зламі);

- перламутровий блиск нагадує блиск внутрішніх поверхонь черепашок деяких молюсків (слюда, гіпс);

- шовковистий блиск буває в мінералів, які утворюють голчасті чи волокнисті агрегати (азбест, селеніт);

- восковий блиск мають мінерали з аморфною будовою (кремінь). Окремі мінерали, зокрема ті, що утворюють землисті агрегати, взагалі не блищать, у цьому разі їхній блиск характеризують як матовий (піролюзит, лімоніт).

Прозорість. За цією ознакою мінерали поділяють на:

- прозорі;

- напівпрозорі (як матове скло);

- непрозорі.

Під твердістю мінералів розуміють їхню здатність протистояти зовнішній механічній дії (дряпанню, різанню, стиранню). Твердість залежить від особливостей кристалічної структури мінералів (табл 1.3).

Спайністю називають здатність мінералів розколюватися чи розщеплюватися за певними площинами, паралельними дійсним чи можливим граням кристала, які називають площинами спайності.

Розрізняють такі ступені спайності:

- цілком досконалу - мінерал розщеплюється пальцями на окремі гладенькі пластини (слюди, галіт, тальк);

- досконалу - мінерал від легкого удару розколюється в одному чи кількох напрямках з утворенням рівних гладеньких поверхонь (кальцит, галіт);

- середню - внаслідок удару утворюються окремі уламки, обмежені рівними і нерівними поверхнями (польові шпати);

- недосконалу - в разі розколювання переважають уламки з нерівними поверхнями (апатит, олівін, берил);

- цілком недосконалу - всі уламки мають нерівні поверхні (кварц, магнетит), тобто в цьому разі спайності немає зовсім.

Таблиця 1.3.

Твердість мінералів за шкалою Мооса

Мінерал — еталон твердості	Шкала твердості	Абсолютна твердість, кг/мм	Додаткові діагностичні ознаки
Тальк	1	24	Дряпається нігтем
Гіпс	2	36	Те саме
Кальцит	3	109	Дряпається мідною монетою
Флюорит	4	189	Легко дряпається ножем
Апатит	5	536	Важко дряпається ножем
Ортоклаз	6	795	Дряпається напильником
Кварц	7	1120	Дряпає віконне скло
Топаз	8	1427	Легко дряпає кварц
Корунд	9	2060 .	Легко дряпає топаз
Алмаз	10	10060	Не дряпається нічим

Для мінералів з недосконалою чи цілком недосконалою спайністю важливою діагностичною ознакою може служити злам, тобто характер уламків, на які мінерал розколюється внаслідок удару. Найпоширеніші види зламу:

- раковистий - гладенька випукла поверхня з концентричною ребристістю, що нагадує черепашку деяких молюсків (кварц);

- скабистий - характерний для стовпчастих чи волокнистих агрегатів деяких мінералів на поперечному сколі (рогова обманка, азбест);

- землистий — характерний для тонкозернистих, пилуватих агрегатів (лімоніт);

- волокнистий (хризотил-азбест);

- східчастий - з характерними східцеподібними уступами (галеніт);

- нерівний (нефелін, апатит) тощо.

Густина мінералів у повсякденній практиці визначається лише орієнтовно звичайним зважуванням на долоні (в лабораторних умовах з допомогою гідростатичних ваг). Легкі мінерали мають густину до 2,5 г/см , середні - до 4 г/см , важкі - 4-6 г/см , дуже важкі - понад 6 г/см .

Деяким мінералам важливі також такі ознаки, як магнітність - здатність діяти на магнітну стрілку (магнетит), смак (галіт - солоний, сильвін - гіркуватий), запах (фосфорити при терті, сірка при горінні), ковкість (золото), жирність на дотик (тальк), гнучкість (слюди), горючість (слюди).