Неметалічні корисні копалини

Група неметалічних корисних копалини поєднує всі види мінеральної сировини, яку використовують без видобування з неї металів у чистому вигляді і яка не є енергетичною (горючою). Класифікацію неметалів за ви­користанням у промисловості наведено вище. Для них характерні ті самі закономірності формування й розташу­вання, що й для металічних родовищ — у певні геологічні епохи утворювалися ті чи інші групи неметалів, розподіл їх тісно пов'язаний з еволюцією окремих структурних еле­ментів земної кори.

Україна багата на нерудну сировину. Тут віднайдено великі поклади графіту, каоліну, кварцитів, калійних со­лей, мармурів, лабрадоритів, гранітів, сірки, бентонітових глин, будівельних матеріалів тощо.

3. Горючі корисні копалини

Вугілля

У практиці вугільної геології найчастіше використовують термін вугленосний басейн, який позначає велику територію суцільного, часто неперервного розвитку вуг­леносних відкладів з підпорядкованими їм пластами вугіл­ля, утворену внаслідок єдиного геолого-історичного про­цесу.

Родовище вугілля — це будь-яка частина басейну (на­приклад, Забузьке родовище Львівсько-Волинського ба­сейну) або окрема невелика за площею і запасами ділян­ка, наприклад, Кременецьке родовище бурого вугілля. Площі вугленосних басейнів становлять десятки й сотні тисяч квадратних кілометрів.

Іноді виділяють також вугленосні провінції, або провінції вугленакопичення, тобто великі ділянки земної поверхні, де в одні й ті самі геологічні епохи спостерігались приблизно аналогічні, сприятливі для вугленагромадження, умови.

Відомий геолог-вугільник П. І. Степанов встановив (1937 р.), що в історії Землі існувало три максимуми і три мінімуми нагромадження вугілля. Максимальна кількість світових запасів вугілля утворилась у верхньому карбоні і пермі — 39,1 %, в юрі — 4 і палеогені та неогені — 54,4%.

Зауважимо, що сучасні дослідники наводять дещо інші цифри щодо розподілу вугільних запасів у стратиграфічному розрізі, наприклад: кайнозой — 27 %, мезозой палеозой – 41%. Мінімуми вугленагромадження збігаються з раннім карбоном, тріасом і крейдою. Максимуми вугленагромадження пов'язуються з епохами складчастості та орогенезу, мінімуми — з періодами широких морських трансгресій і послабленням складчастості.

П. І. Степановим розроблено основи вчення про пояси вуглеутворення — зони земної кори, в яких у той чи інший геологічний період інтенсивно нагромаджувались вугленосні відклади. На земній поверхні ним виділено три площі або пояси:

• з переважанням карбонового вугленагромадження - пояс охоплює східну частину Північної Америки, Європу, північну частину Африки й західну частину Азії (Аппалацький, Пенсільванський, Південно-Уельський, Рурський, Сілезький, Львівсько-Люблінський, Підмосковний, Донецький, Кизеловський, Карагандинський та інші басейни);

• з переважанням пермського та юрського вугленагромадження — пояс охоплює східну частину Азії, Австралію, південні й полярні райони, південно-східні частини Африки та Південної Америки (Печорський, Таймирський, Тунгуський, Ленський, Кансько-Ачинський, Іркутський, Кузнецький, Мінусинський, Алданський, Буреїнський та інші басейни); загальне простягання перм­ського поясу вуглеутворення наближається до меридіо­нального на відміну від широтного напрямку карбоново­го поясу;

• з переважанням верхньокрейдового і палеоген-неогенового вуглеутворення – пояс охоплює східні узбереж­жя Азії та Австралії, архіпелаги Океанії та західні узбереж­жя Північної та Південної Америки.

Легко помітити, що вік вугленосних басейнів омолод­жується в напрямку із заходу на схід.

У поясах вугленагромадження виділяють вузли вуглеутворення, тобто ділянки, на яких даний процес відбував­ся найінтенсивніше. Так, вузлом пермського вуглеутво­рення є Кузнецький басейн, юрського - Ленський ба­сейн, палеоген-неогенового — о. Сахалін тощо.

За умовами формування було класифіковано вугленосні басейни на геосинклінальні, платформені і перехідні. Вуг­леутворення в цих структурних зонах має свої характерні особливості.

Для вугленосних басейнів, сформованих у прогинах геосинклінальних зон, типовими є великі потужності вуг­леносних товщ, велика кількість вугільних пластів незнач­ної та середньої потужності, величезні запаси вугілля (сотні мільярдів тонн). Вугілля таких басейнів паралічного, рідше лімнічного типів. Вугленосними басейнами є Кузнецький, Донецький, Печорський, Карагандинський тощо.

Внаслідок платформеного вуглеутворення формують­ся вугленосні товщі, переважно незначної потужності з невеликою кількістю вугільних пластів, які, проте, можуть досягати великих потужностей (десятків метрів). Вугілля здебільшого слабометаморфізоване — буре. Приклади ба­сейнів такого типу: Підмосковний, Тунгуський, Іркутський.

Для вугленосних басейнів перехідних зон характерні середні показники між геосинклінальними і платформеними басейнами.

Палеозойські вугільні басейни належать переважно до крайових і внутрішніх прогинів геосинклінальних зон. Ба­сейни мезозойського віку формувалися переважно в міжгірних тектонічних западинах, кайнозойські — в платформених умовах.

Загальною закономірністю вугленагромадження в часі є зміщення його поясів від геосинкліналей (палеозой) до платформ (неоген), від морських умов до внутрішньо­континентальних.

Нафта й газ

В основу нафтогеологічного районування територій покладено уявлення про нафтогазоносні провінції, або нафтогазоносні басейни, причому частіше використову­ють перше поняття.

Нафтогазоносна провінція - це велика за розмірами, відокремлена територія, пов'язана з будь-якою великою тектонічною структурою (синеклізою, антеклізою, крайовим прогином, авлакогеном тощо), яка має одновікові нафтогазоносні товщі.

За тектонічними ознаками всі нафтогазоносні провінції поділяють на платформені, складчасті та перехідні.

За віком формування нафтогазоносних горизонтів виділяють провінції кайнозойського нафтогазонагромадження (Закавказька, Далекосхідна, Каліфорнійська тощо), мезозойського (Західно-Сибірська, Передкавказька, Аравійська тощо), палеозойського (Волго-Уральська, провінції Північно-Американської платформи тощо), венд-кембрійського (Східно-Сибірська, Балтійська).

Відомі також морські нафтогазоносні провінції (наприклад, Північноморська).

У межах окремих нафтогазоносних провінцій виділяють нафтогазоносні області, тобто території, що пов'язані з одним великим структурним елементом (склепіння, западина тощо), а також райони, зони, родовища.

На території України розташовані три нафтогазоносні провінції: Карпатська, Дніпровсько-Донецька і Кримсько-Причорноморська.

Література /1.1/

Контрольні питання

1. Що таке корисна копалина?

2. Які види корисних копалин Ви знаєте?

3. Що таке родовище корисних копалин?

4. На які групи поділяються запаси корисних копалин?

5. Як називається наука, що вивчає закономірний розподіл металічних корисних копалин у часі і просторі?

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1.1. Свинко Й.М., Сивий М.Я. Геологія: підручник. – К.: Либідь, 2003.- 480 с.

Допоміжна

2.1. Камзист Ж.С., Коротких И.В., Фролов А.Ф. Основы гидрогеологии и инженерной геологии. М., „Недра" 1988. 2.2. Бейко .І.В., Боголюбов М.В.та ін. Лабораторний та польовий практикум з екології. Під ред. Замостяна В.П. та Дідуха Я.П.. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 216 с. 2.3. Зоценко М.П., Коваленко В.І. та ін. Інженерна геологія. Механіка грунтів. Основи та фундаменти., 1992. 2.4. Люкшин В.С., Камзист Ж.С., Коваленко А.В. Геоэкологические исследования промышленно-городских агломерацій, 1996. 2.5. Каденская М.И. Руководство к практическим занятиям по минералогии и петрографии. – М.: Просвещение, 1976 2.6. Рычагов Г.И. Общая геоморфология. – М.: Изд-во Моск. Ун-та: Наука, 2006. – 416 с.

82