Генетична класифікація родовищ корисних копалин

Серія	Група	Клас
Ендогенна	Магматична	Лікваційний Ранньомагматичний Пізньомагматичний
	Пегматитова	Простих пегматитів Перекристалізованих пегматитів Метасоматично заміщених пегматитів
	Карбонатитова Скарнова	Магматичний Метасоматичний Комбінований Вапнисті скарни Магнезіальні скарни Силікатні скарни
	Альбітит-грейзенова	Альбітитовий Грейзеновий
	Гідротермальна	Плутогенний Вулканогенний Телетермальний
	Колчеданна	Метасоматичний Вулканогенно-осадовий Комбінований
1	2	3
Екзогенна	Вивітрювання	Остаточний Інфільтраційний
	Розсипна	Елювіальний Делювіальний Пролювіальний Алювіальний Латеральний Гляціальний
	Осадова	Механічний Хімічний Біохімічний Вулканогенний
-	Метаморфізована	Регіонально-метаморфізований Контактово-метаморфізований
	Метаморфічна	—

У практичній діяльності геологи використовують кла­сифікації родовищ за їхнім генезисом (табл. 5.2). Є ціла низка таких класифікацій, розроблених у різні часи американськими, німецькими, російськими дослідниками.

2. Металічні й неметалічні корисні копалини Металічні корисні копалини

Науку, яка вивчає закономірності розподілу металічних корисних копалин у часі й просторі, називають металогенією. Встановлено, що кожен із тектонічних циклів тривалої геологічної історії Землі (каледонський, герцинський тощо) характеризується певними умовами рудоутворення. Відповідно виділяють цілу низку металогенічних епох, під час яких переважало формування тих чи інших генетичних груп родовищ. Академік В. І. Смирнов виділяє дев'ять металогенічних епох: 1). архейську; 2). ранньо-; 3). середньо-; 4). пізньопротерозойські; 5). рифейську; 6). каледонську; 7). герцинську; 8). кіммерійську і 9). альпійську.

Водночас протягом металогенічних епох рудоутворення охоплювало різні структурні елементи земної кори геосинклінальні області, платформи. Такі дуже великі рудоносні площі називають металогенічними провінціями, особливістю їх є спільність геологічної будови й розвитку, а також певна специфіка мінералізації (наприклад, альпійська металогенічна провінція Кавказу з мінералізацією міді, олова, молібдену, вольфраму тощо).

Російським ученим Ю. О. Білібіним уведено в геологію поняття металогенічного поясу — це рудоносні площі планетарного масштабу, які збігаються з великими геотектонічними поясами Землі, простягаються на десятки тисяч кілометрів і охоплюють зв'язані між собою металогенічні провінції. Формування таких поясів відбувалося протягом кількох металогенічних епох. Виділяють, зокрема, Тихоокеанський та Середземноморський металогенічні пояси.

У складі Тихоокеанського поясу, за С. С. Смирновим, існує дві зони – внутрішня, розміщена безпосередньо з боку океану, і зовнішня, яка прилягає до платформи. Зони характеризуються специфікою розвитку та металогеніями. Пізніше такі самі зони було виділено Ю. О. Білібіним і для Середземноморського поясу. Провідними хімічними елементами внутрішніх зон є Сu, Fе (колчедани), Мо, Сr, характерні також Рt, Fе (магнетит), Ті, Аu, Аs, Нg, Ва, А1, S, Р (апатит). У зовнішній зоні Тихоокеанського поясу переважають Sn, W, Аu, Ве і характерні також Рb, Zn, Мо, Аs, Sb; в Середземноморському поясі провідними є такі елементи, як Zn, Рb, Аs, Ва, Сu, характерними елемента­ми — Sn, Fе (гематит, сидерит), Со, Аs, Sb, Нg, Sr.

Однотипне зруденіння в межах металогенічних провінцій можна називати рудними поясами, чи басейнами, а окремі ділянки рудних поясів, де концентруються основні поклади руд, — рудними районами.