3. Форми рельєфу

Серед форм рельєфу, сформованих екзогенними агентами, розрізняють акумулятивні, такі, що утворилися за рахунок накопичення матеріалу (моренний пагорб, бархан), і форми денудацій (низини, пониження) рельєфу, що сформувалися за рахунок винесення матеріалу (яр, улоговина). Поєднання форм рельєфу, що мають схожий вигляд, будову, походження і що закономірно повторюються на певній території, називають генетичними типами рельєфу.

Форми рельєфу класифікуються на:

1. - прості (горби, гори, западини);

- складні (гряди, плато, хребет).

2. - замкнені форми рельєфу (гора, горб);

- незамкнені форми рельєфу (немає схилів з одного або двох боків (яр, балка)).

3. - випуклі форми (позитивні);

- ввігнуті (негативні).

Випуклі форми рельєфу:

а. Нагір’я (верховини) – велика височина, що складається із системи гірських хребтів та вершин.

б. Гірський кряж – невисокий гірський хребет з плоскими (пологими) схилами та плоскими вершинами.

в. Гірський хребет – витягнута височина з відносною позначною більше 200 м. з крутими, часто скелястими схилами.

г. Гора – ізольована височина з крутими схилами, відносна висота більше 200 м.

д. Плоскогір’я – гірська рівнина значна за площею, з плоскими вершинами і добре вираженими схилами.

е. Плато – дещо піднята рівнина, яка обмежена добре вираженими, часто скелястими схилами.

є. Гряда – вузька витягнута височина з крутизною схилів більше 20 і плоскими вершинами.

ж. Увал – витягнута височина значної довжини з пологими схилами і плоскими вершинами.

з. Горб – ізольована куполоподібна або конічна височина з відносними позначками до 200 м.

і. Курган – штучний горб.

к. Бугор – ізольована куполоподібна височина з різко вираженою підошвою, крутизна схилів до 25 .

Ввігнуті форми рельєфу

а. Котловина – замкнута низина значної площі.

б. Долина – витягнуте заглиблення, що має ухил в одному напрямку.

в. Балка – витягнуте заглиблення значної довжини, обов’язково має схили, вкриті чагарниками та дерном.

г. Яр – балка, в якій продовжуються ерозійні процеси.

д. Промивина – невелике витягнуті заглиблення, що має з трьох боків схили без дерну, без рослинності.

4. – за крупністю форми рельєфу поділяються (табл. 4.1.).

Залежно від розмірів виділяють різні форми рельєфу: 1) планетарні; 2) мегаформи, 3) макроформи, 4) мезоформи, 5) мікроформи і 6) наноформи.

Таблиця 4.1.

Назва	Площа	Різниця висот	Позитивні форми рельєфу	Негативні форми рельєфу
Планетарні	10 км	до 20 км	Материк	Океанічна западина
Найкрупніші (мегаформи)	10 -10 км	500-9000 м	Гірська країна, підводні хребти	Низини
Крупні (макроформи)	10 -10 км	200-2000 м	Гірські хребти	Долини, западини
Середні (мезоформи)	10 -10 м	200-300 м	Горби, гряди	Котловина, яр
Дрібні (мікроформи)	10 - 10 м	до 100 м	Бугри, кургани	Ями, промивини
Дуже дрібні (наноформи)	до 10 м	1-2 м	Купини (кочки)	Рілля

Планетарні форми займають площі в сотні тисяч і мільйони квадратних кілометрів. Уся площа земної кулі складає 510 млн км , отже, кількість планетарних форм невелика. До планетарних форм рельєфу відносяться: 1) материки, 2) геосинклінальні пояси (перехідні зони), 3) ложе океану, 4) серединно-океанічні хребти.

Материки (континенти) - найбільші позитивні форми рельєфу Землі. Велика частина їх є сушею, хоча частина материків знаходиться під водами Світового океану (шельф, материковий схил). Найважливіша особливість материків - складання земною корою материкового типу.

Ложе океану - основна частина дна Світового океану, яка лежить, як правило, на глибинах більше 3 км і що характеризується поширенням земної кори океанічного типу.

Сучасні геосинклинальні пояси розташовуються на межі між материками і океанами, хоча і не скрізь. Так, на більшій частині околиць Атлантичного, Індійського і Північного Льодовитого океанів материки безпосередньо контактують з ложем океану. Значна частина Альпійсько-гімалайського геосинклинального поясу (від Середземного моря до Індокитаю) розташована в межах суші.

Серединно-океанічні хребти є найбільшою гірською системою, що проходить через усі океани і істотно відрізняється від ложа океану будовою земної кори.

Мегаформи займають площі в сотні або десятки тисяч квадратних кілометрів. До них відносяться гірські пояси і рівнинні країни в межах материків, великі западини і підняття в межах ложа океану, розломи планетарного масштабу, виражені в рельєфі, та ін. Прикладом мегаформ можуть служити западини Мексиканської затоки і Карибського моря, гірські системи Альп і Кавказу, Західно-сибірська рівнина і Середньосибірське плоскогір'я.

Макроформи є складовими частинами мегаформ. Площі, займані ними, вимірюються сотнями або тисячами (рідше десятками тисяч) квадратних кілометрів. До макроформ відносяться окремі хребти і западини якої-небудь гірської країни: наприклад, Головний Кавказький хребет, Куринскька низовина.

Мезоформи вимірюються зазвичай декількома квадратними кілометрами або десятками квадратних кілометрів. Прикладом таких форм є яри, балки, долини річок, великі акумулятивні форми типу барханних ланцюгів або морених гряд.

Мікроформи - це нерівності, що є деталями більших форм. Такі, наприклад, карстові воронки, ерозійні вибоїни, берегові вали.

Формами нанорельєфу (від грецьк. nаnоs - карлик) називають дуже дрібні нерівності, що ускладнюють поверхню макро-, мезо- і мікроформ. Такі, наприклад, лугова купина, дрібні ерозійні борозенки, знаки брижів на морському дні і на поверхні еолових форм рельєфу.

Ділення форм рельєфу по їх розмірах значною мірою умовно, оскільки в природі немає чітких меж між вказаними вище градаціями. Проте, незважаючи на цю умовність, відмінності в масштабі форм рельєфу несуть певну генетичну інформацію. Так, якщо планетарні форми рельєфу, мегаформи, макроформи і деякі мезоформи сформувалися в результаті діяльності ендогенних процесів, то утворення більшої частини мезоформ, а також мікро- і наноформ пов'язано з діяльністю головним чином екзогенних процесів.

5 – за походженням форми рельєфу поділяються на:

- ендогенні;

- екзогенні.