3. Стік постійних водостоків – річок

Річки - це постійно діючі водні потоки. Вони виникають по-різному, найчастіше - з малих струмочків, що утворюються в ярах внаслідок прорізання ними водоносних горизонтів. Крім того річки можуть брати початок з талих вод гірських льодовиків, з озер, боліт, карстових вод тощо. Відповідно річки живляться підземними, атмосферними або озерними водами.

Залежно від характеру та інтенсивності живлення змінюються режим річок, кількість і рівень води, а також швидкість їх течії. Високий рівень води в річці називають повінню, низький - меженню. Короткочасні підвищення рівня води в річках під час довготривалих дощів та інтенсивного сніготанення називають паводками.

Головна річка із впадаючими в неї притоками - це річкова система, а площа, яку охоплює річкова система, - річковий басейн. Річкові басейни розмежовуються вододілами, які є найбільш піднятими ділянками місцевості.

Річки розвиваються, як і яри: вони збільшуються вгору за течією, тобто регресивно. Під час свого розвитку річки утворюють долини - відносно вузькі видовжені пониження в рельєфі. В річковій долині виділяють такі елементи:

- дно, або ложе, - найнижча частина долини (частина дна, якою тече вода, називають руслом);

- схили долини - нахилені ділянки долини, розташовані по обидва боки від дна.

Геологічна робота річок виражається в ерозії, транспортуванні продуктів руйнування та їх відкладання.

Річкова ерозія. Річкова ерозія є двох типів:

- глибинна, або донна, спрямована вглиб річки;

- бічна, яка призводить до відмивання берегів і розширення долини. Співвідношення бічної і глибинної ерозії змінюється на різних стадіях розвитку долини, а саме на стадіях:

- морфологічної молодості;

- зрілості;

- старості.

На стадії молодості в річковій долині найінтенсивніше проявляється глибинна ерозія.

Рівень, нижче якого річка не може врізатися, тобто, поглибити своє русло, називають базисом ерозії. За базис ерозії для кожної річки править рівень водного басейну, в який вона впадає. Наприклад, для Дніпра базисом ерозії є рівень Чорного моря. Базис ерозії визначає розвиток не тільки головної річки, а і її приток, тобто всієї річкової системи. Крім головного базису ерозії річки, виділяють ще тимчасові, або локальні, базиси, до яких належать різні уступи й пороги в річищі, зумовлені неоднорідною геологічною будовою місцевості.

Разом з формуванням поздовжнього профілю змінюється і форма поперечного профілю долини. На ранній стадії він має - подібну форму і русло поширюється на майже все ложе долини. В гірських районах, де глибина ерозії проявляється особливо інтенсивно, молоді річки прокладають глибокі долини з прямовисними схилами, які називають каньйонами, або ущелинами.

На стадії зрілості річка продовжує виробляти свій профіль рівноваги, який поступово набуває вигляду плавної кривої, пологої в нижній течії і більш крутої у верхній. Згодом, коли вона його виробить, глибинна ерозія проявляється переважно лише у верхній течії, а в нижніх - переважає бічна ерозія, внаслідок чого бічна ерозія розширюється і заповнюється осадками. Русло починає блукати, звиватись серед власних наносів, утворюючи петлеподібні вигини — меандри.

На стадії старості річка ніби відмирає. Поздовжній профіль дуже виположується, течія сповільнюється і стає ледве помітною, русло звивається, долина заболочується, виникають озера і стариці.

Частину річкової долини, що періодично покривається водою, називають заплавою, або заплавною терасою. У заплаві річки виділяють:

- прирусловий вал, який прилягає до головного русла;

- центральну заплаву, розташовану за прирусловим валом, у межах якого часто виділяють два рівні: низьку заплаву, яка щороку затоплюється під час повеней, і високу, яка заливається лише під час найбільших паводків;

- притерасову заплаву, найнижчу тилову частину заплави, яка прилягає до берега або над заплавної тераси.

Перенос і акумуляція осадів. Водночас із ерозійною діяльністю річки здійснюють велику переносну й акумулятивну роботу. Перенесення продуктів руйнування гірських порід здійснюється кількома способами:

- в розчиненому стані;

- перенесенням дрібненьких частинок у завислому стані;

- перекочуванням грубих уламків по дну (волочінням);

- перенесенням уламкового матеріалу з допомогою льоду.

Розчинені речовини виносяться в річки переважно ґрунтовими водами і меншою мірою – дощовими водами, які стікають з підвищень поверхні. Здебільшого це речовини, вилуговані з порід внаслідок хімічного вивітрювання. Ступінь мінералізації річкових вод коливається в широ­ких межах і змінюється в часі, залежить від кількості ат­мосферних опадів, розчинності гірських порід, по яких протікає вода, та інших чинників. В областях з вологим кліматом, великою кількістю опадів і невеликим випаро­вуванням мінералізація невисока. В посушливих районах з інтенсивним випаровуванням річкові води переважно більш мінералізовані. Під час весняних повеней і високих паводків мінералізація річкових вод спадає і стає мінімальною, в разі низького стояння рівня — зростає. У річках України води здебільшого слабко мінералізовані.

Але, незважаючи на незначну мінералізацію, вони переносять велику кількість розчинених речовин. Лише р. Дніпро щороку виносить у море понад 8 млн. т. хімічно розчинених речовин.

Серед солей, розчинених у річкових водах, переважа­ють карбонати і сульфати кальцію та магнію, а також хлористий натрій. Останні (хлориди і сульфати) особливо знач­ну роль відіграють у річкових водах засушливих областей.

Уламки і дрібні завислі частинки гірських порід, які переносяться річками називають твердим стоком. Перенесення уламкового матеріалу річками тісно пов'язане зі швидкістю і характером течії.

Річкам властивий турбулентний (вихровий, хаотичний) рух води.

Ламінарний (струминний) рух трапляється тільки на ділянках з тихою течією.

Відклади, що утворюються внаслідок акумулятивної діяльності річок, називають алювієм. Алювій нагромаджується переважно на вигинах річок, але найбільше його відкладається в їхніх гирлах, де нахил русла й, відповідно, швидкість течії є найменшими.

Розрізняють два типи річкових гирл — дельти і естуарії.

Дельта - це сукупність численних мілин і острівців, утворених алювіальними наносами у морі чи озері поблизу гирла річки.

Естуарій - широке лійкоподібне гирло річкової долини, відкрите до моря, завдяки чому морські припливи заходять далеко у русло річки. Вони виникають в місцях великих глибин моря поблизу берега, де є сильні припливи і відпливи, або морські течії, а також мають місце опускання території і затоплення пониззя річок морем. Типові естуарії мають річки Сибіру – Об і Єнісей.

До естуаріїв дуже подібні за формою лимани - затоплені водами безприпливних морів гирлові частини річок і балок, їх утворення також пов'язане з прогинанням земної кори в гирлових частинах річок.

Корисні копалини, пов'язані з алювіальними відкладами. З геологічною діяльністю річок пов'язане формування розсипних родовищ корисних копалин. Врізаючись у гірські породи, річки часто натрапляють на рудні поклади, жили та вкраплення рудних мінералів, розмивають їх. М'які, під час перенесення розтираються, а твердіші і важчі нагромаджуються у сприятливих місцях. Можуть бути деякі цінні рудні мінерали, такі як золото, платина, вольфраміт, мінерали титану, алмази та деякі інші дорогоцінні камені.

Скупчення цінних мінералів у річкових відкладах утворюють розсипні родовища, або алювіальні розсипи. Особливо велике практичне значення мають розсипні родовища дорогоцінних металів – золота, платини. В даний час близько 25% світового видобутку золота припадає на розсипи.

Алювіальні відклади (піски, гравій, галечники) широко використовуються як будівельний матеріал.

З відкладами дельт давніх річок пов'язані родовища кам'яного вугілля і нафти.

Література /1.1, 2.1, 2.6/