4. Національні рухи в африці Національно-визвольний рух у Північній Африці

Марокко. У 1921 р. на цих землях підняли повстання волелюбні рифські племена.Запекла боротьба закінчилася проголошенням Рифської рес публіки. Національні збори нової держави прийняли конституцію, що передбачала незалежність. У відповідь у вересні 1925 р. почався об’єднаний франко-іспанський наступ. Рифи героїчно боролись, але сили були нерівні. У травні 1926 р. Рифська республіка зазнала поразки і перестала існувати, але національно-визвольний рух у Марокко не припинявся.

Алжир. У роки Першої світової війни французька влада мобілізувала корінне населення Алжиру у свою армію. У 1919 р. французький уряд видав декрет, який зрівняв у правах алжирців і французів при збиранні податків. Проте рівноправності не було досягнуто в громадянських правах, при влаштуванні на роботу. Алжирці не були задоволені цим декретом.

У 1920 р. у країні була створена впливова національно-патріотична організація«Молодий алжирець», яка активно виступала проти заборон на участь корінного населення в політичному житті країни. А в 1926 р. виникла нова організація —«Північноафриканська зірка», що висунула в 1933 р. гасло боротьби за незалежність Алжиру. Мусульманські організації боролися за розвиток національної культури і мови.

Єгипет. У єгипетському суспільстві велися запеклі суперечки щодо подальшого шляху розвитку країни.

Ліберально налаштована інтелігенція, а серед неї переважали особи, які одержали освіту в Європі, виступала за орієнтацію на Захід.

Традиціоналісти виступали за збереження традицій, розвиток держави на основі ісламу, обмеження зв’язків із західними країнами.

На 1918 р. національно-патріотичні сили країни консолідувалися навколо партії «Вафд», яка організувала рух за незалежність Єгипту. У 1919 і 1921 рр. відбулися збройні виступи проти англійського панування.

У 1922 р. Британія погодилася визнати суверенітет Єгипту, але за умови збереження в країні своїх військ і привілеїв британського капіталу.

Конституція Єгипту, ухвалена в 1923 р., проголосила країну конституційною монархією на чолі з королем Фуадом І. Були створені парламент і кабінет міністрів, очолений лідерами «Вафда». У 1924 р. уряд поставив перед Великою Британією питання про виведення британських військ із країни і об’єднання Єгипту із Суданом, який контролювався англійськими та єгипетськими військами.

Тиск уряду і молодої єгипетської буржуазії призвів, у кінцевому рахунку, до того, що Британія погодилася на важливі економічні поступки.

Країни і території Тропічної Африки

Дві системи колоніального управління сформувалися у Тропічній Африці. Пряме управління., характерне для французьких колоній, здійснювалося через колоніальних чиновників — європейців і африканців. Непряме управління,характерне для британських володінь, проводилося шляхом часткового збереження традиційної феодальної чи родоплемінної ієрархії, яка діяла в інтересах метрополій.

Британська Західна Африка. Масові селянські заворушення відбувалися вНігерії, Гамбії, Сьєрра-Леоне. У Золотому Березі селяни скинули декілька вождів племен через їхнє прислужництво колонізаторам.

Англійці змушені були надати Нігерії конституцію (1922), яка розширила права корінного населення. Пізніше й інші колонії Британської Західної Африки здобули право на проголошення таких же конституцій.

Французька Екваторіальна Африка. По закінченні війни французький уряд розробив п’ятнадцятирічний план економічного розвитку колоній, який передбачав проведення низки заходів у галузі сільського господарства, будівництва залізних і шосейних доріг тощо. «Цивілізаторська місія» Франції викликала посилення антиколоніального руху. У Сенегалі і Дагомеї відбулися організовані виступи проти колонізаторів. Колоніальна влада була змушена залучити місцевих політичних лідерів до участі в діяльності так званих «колоніальних рад».

Бельгійське Конго. Антиколоніальний рух тут набув певного релігійного забарвлення. Простий тесля С. Кібангу, який прийняв християнство, оголосив, що з неба зійде вогонь, який спалить всіх білих і навіть призначив день прийдешньої події — 21 жовтня 1921 р. У народі поширювалися й інші пророцтва — наприклад, про те, що з’явиться Христос і прожене всіх білих. У короткий термін кібангізмперетворився на широкий рух.

Британська Східна Африка. У 1921 р. на околицях столиці Кенії м. Найробі на масових зборах африканців було прийняте рішення організувати Східно-Африканську асоціацію. Розгорнутий Асоціацією рух мав мирний характер. Проте колоніальна влада в 1922 р. розгромила Асоціацію, заарештувала її керівників і розстріляла демонстрацію протесту.