§ 17. Революція в Туреччині. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці (Частина II)

3. Національний рух в індії Національно-визвольний рух після Першої світової війни

Індія в роки війни. У роки Першої світової війни Велика Британія посилила експлуатацію Індії. За розмірами воєнних витрат Індія посіла друге місце (після самої Великої Британії) у Британській імперії. Для воєнних потреб з колонії відправлялася велика кількість продовольства, обмундирування, спорядження, зброї, будівельних матеріалів. Британська колоніальна влада обіцяла надати Індіїсамоврядування, однак і по закінченні війни надіям індійців не судилося справдитися.

Передумовами піднесення національно-визвольного руху в 1918-1922 рр. стали реформи Монтегю Челмсфорда та закон Роулетта.

Намагаючись запобігти можливим виступам представників різних верств індійського суспільства, міністр британського уряду у справах Індії Монтегю і віце-король Челмсфорд підготували для англійського уряду і парламенту доповідь про англійську політику в Індії, на підставі якої в 1919 р. був прийнятий закон «Про у правління Індією». Цим законом передбачалося символічне розширення складу виборців до центральної законодавчої асамблеї країни (усього з 1% до 3% дорослого населення). Індійцям надавалися місця у радах при віце-королі і губернаторах провінцій. Вони одержували можливість обіймати посади міністрів охорони здоров’я, освіти та деякі інші другорядні посади в колоніальній адміністрації.

Англійці ж, як і раніше, повністю контролювали фінанси, армію, поліцію, економіку, внутрішню і зовнішню політику Індії.

Новий закон запроваджував виборчу систему за релігійними куріями і в такий спосіб навмисно роз’єднував і протиставляв один одному індусів і мусульман, сіяв між ними розбрат і ворожнечу.

Крім того, у тому ж 1919 р. англійська влада надала силу закону Роулетта,названому так ім’ям його автора — англійського судді. Закон передбачав посилення кримінальних покарань за антиурядову діяльність Поліція наділялася правом піддавати арешту, тюремному ув’язненню і судити усіх підозрюваних в антибританській і антигромадській діяльності.

Соціальна база визвольного руху. Національно-визвольний рух очолила провідна партія країни Індійський Національний конгрес (IHK), яка поєднувала у своїх рядах національну буржуазію й інтелігенцію.

Індійські підприємці й банкіри швидко збагачувалися, але ступінь їхнього політичного впливу в країні був невеликим. Це привело власників фабрик, великих землевласників і банкірів, представників інтелігенції де лав організованої опозиції проти англійської колоніальної влади.

Головною масовою силою національно-визвольного руху в Індії у міжвоєнний період було індійське селянство.

Незважаючи на зростання промисловості, чисельність робітників в Індії була невеликою. Лише у великих промислових центрах (Бомбей, Мадрас та ін.) вони представляли організовану силу.

М. Ганді і гандізм

Махатма Ганді

Видатна роль у національно-визвольному русі в 20-40-і рр. XX ст., спрямованому проти англійських колонізаторів належала М. Ганді. Ганді став визнаним керівником IHK, а його вчення — гандізм — ідеологією цієї партії.

Вчення Ганді сягає своїм корінням у давню індійську культуру. Гандізм поєднав у собі багато політичних, морально-етичних і філософських концепцій. Ганді також був знайомий із принципом ненасильства JI. Толстого.Суспільний ідеал Ганді — це селянська утопія утвердження «суспільства справедливості», описаного у священних книгах індуїзму. З іншого боку, прихильники гандізму не сприймали європейської цивілізації, відстоювали свій, індійський шлях розвитку і прогресу Ганді брав з культурно-історичних і релігійних джерел заклики, образи, близькі селянину і реміснику. Тому вимоги незалежності країни і перетворення суспільства, втілені в традиційні образи, ставали зрозумілими мільйонам простих людей. У цьому секрет популярності Ганді та його ідей.

Метод ненасильницького опору. Тактичним методом гандізму в національно-визвольному русі став метод ненасильницького опору.