I. Для перевірки знань

1. Яким був економічний стан Італії після закінчення Першої світової війни? 2. Хто був лідером фашистського руху в Італії? 3. Які події відбулися наприкінці жовтня 1922 p.? 4. За яких умов було утворено Ватикан?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. У чому полягала суть Латеранських угод? 2. Як відбувалася фашизація Італії після приходу до влади Муссоліні? 3. Чому великі підприємці і фінансисти зробили ставку на Б. Муссоліні? Які події передували приходу Б. Муссоліні до влади? 4. Визначте соціальну базу фашизму в Італії. Чому багатьох італійців приваблювала фашистська ідеологія? 5. Проаналізуйте відносини італійських фашистів та церкви.

III. Для обговорення в групі

1. Італія стала батьківщиною фашизму. Як Ви вважаєте, чому? 2. Що на практиці означали слова Муссоліні «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою»? Чи можлива реалізація цього девізу в наші дні? 3. Як Ви вважаєте, чи зміг фашистський режим у 1920-30-ті рр. вирішити усі соціально-економічні та суспільно-політичні проблеми країни?

IV.Творчі завдання

1. Один з головних ідеологів італійського фашизму Дж. Джентіле писав у 1936 p.: «Фашизм покликаний оздоровити хвору Європу, зіпсовану демократією, і повести її на боротьбу з азіатським більшовизмом». Що Ви думаєте з приводу цього твердження фашистського ідеолога? 2. Деякі історики та політологи вважають фашизм «більш поміркований «більш прийнятним для суспільства», ніж нацизм. Чи погоджуєтесь Ви з такою точкою зору?

 ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ 

жовтень 1922 р. ……	прихід Б. Муссоліні до влади
1926 р. ……	прийняття надзвичайних законів

§ 17. Революція в Туреччині. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці (Частина I)

1. Революція в туреччині. М. Кемаль Революція в Туреччині. Ататюрк

Розпад Османської імперії. У жовтні 1918 р. Османська імперія капітулювала. Деспотична держава, яка сторіччями сковувала страхом сусідні країни і народи, агонізувала. Війська Антанти анексували всі загарбані нею території (Балканський півострів, арабські землі). Після підписання Мудросського перемир’я (30 жовтня 1918 р.) почалася окупація Анатолії (азіатської частини Туреччини) військамиАнглії, Франції, Італії і Греції. Держави Антанти призначили в Стамбулі своїх комісарів, взяли під свій контроль банки, фабрики та рудники, залізниці й державні установи. Виникла загроза розчленовування країни західними державами.

Опір патріотичних сил. Такі дії Антанти викликали широкий опір різних політичних сил, що спочатку мав мирний і стихійний характер. Та невдовзі всюди почали виникати партизанські загони, товариства захисту прав місцевого населення, на чолі яких, як правило, стояли представники нового покоління підприємців, патріотичної інтелігенції й офіцерства. У 1919 р., спочатку в липні вЕрзерумі, а потім у вересні в Сівасі відбулися один за одним два конгреси цих товариств, на яких був обраний Представницький комітет на чолі з генералом М. Кемалем. Документи конгресів закликали до боротьби проти окупантів і за незалежність країни, а султана — до створення нового, патріотично орієнтованого уряду.

Прийняття Декларації незалежності. Скликаний на вимогу прихильників М. Кемаля в січні 1920 р. у Стамбулі парламент прийняв Декларацію незалежності Туреччини («Національну обітницю» ).

У відповідь на ці дії війська Антанти окупували Стамбул. Парламент було розігнано, султан був змушений підкоритися диктату. Його новий проанглійський уряд офіційно виступив проти кемалістів (прихильників Кемаля). Більшість патріотично налаштованих громадських і політичних діячів було заарештовано.

Інтервенція військ Антанти. Нав’язавши султанському уряду Севрський договір (1920), який розділяв і поневолював Туреччину, країни Антанти приступили до його насильницького впровадження в життя. Вони організували відкриту інтервенцію і доручили її проведення грецьким військам.

Утворення Великих Національних зборів Туреччини. Кемалісти стали на шлях рішучої боротьби з окупантами. 23 квітня 1920 р. в Анкарі, куди ще наприкінці 1919 р. було перенесене місцеперебування Представницького комітету, зібрався новий парламент — Великі Національні збори Туреччини (ВНЗТ). Головою ВНЗТ став М. Кемаль, який проголосив новий орган влади єдиною законною владою Туреччини.

Кемаль Мустафа (Ататюрк) Кемаль Мустафа (Ататюрк) (1881-1938) — турецький державний, політичний і військовий діяч. Прізвище Ататюрк («батько турків») одержав від ВНЗТ у 1934 р. при запровадженні прізвищ. Народився в Салоніках у родині дрібного торговця лісом. У 1904 р. закінчив Стамбульську академію Генерального штабу. Брав участь у молодотурецькому русі, але невдовзі відійшов від нього. Був учасником балканських війн 1913-1914 рр. — військовий аташе в Болгарії. У роки Першої світової війни відіграв помітну роль в обороні Дарданелл (1915), у 1916 р. здобув чин генерала і звання паші. З 1919 р. очолив національно-визвольний рух у країні. З 1923 р — перший президент Турецької Республіки. Провів низку прогресивних реформ, сприяв консолідації нації і становленню Турецької держави. Ім’я : Ататюрка в сучасній Туреччині оточено надзвичайною пошаною.