Поглиблення економічної кризи

Сотні тисяч демобілізованих солдатів поповнили ряди безробітних. Різке падіння обсягів промислового виробництва переросло в 1920 р. в економічну кризу. Почалися звільнення робітників на заводах і фабриках. Важку моральну і матеріальну кризу переживали середні верстви населення, дрібні власники. З падінням курсу ліри на примару перетворювалися накопичені заощадження. Майбутнє здавалось безпросвітним.

Піднесення робітничого руху

На цьому тлі почалося піднесення робітничого руху, яке також було зумовлене нездатністю післявоєнних урядів досягти стабілізації в країні. За своїми цілями і складом цей рух був досить різноманітним.

У робітничому русі визначальна роль належала ліворадикальним елементам, які висували гасла про встановлення диктатури пролетаріату за радянським зразком. Страйки часто супроводжувалися захопленням заводів і фабрик. Масовими стали вимоги про встановлення 8-годинного робочого дня і підвищення зарплати. Кількість робітників, що страйкували у 1920 р., сягала 2 млн чоловік. Головними центрами робітничого руху були Мілан, Турін, Генуя та інші промислові міста Північної Італії.

2. Криза італійського парламентаризму

Наступ лівих сил та спроби стабілізації політичної ситуації 1918-1920 роки в Італії ознаменувалися наступом лівих сил. У містах Північної Італії робітники захоплювали підприємства, встановлювали над ними свій контроль, створювалися фабрично-заводські ради.

Уряди, що змінювали один одного, примушували підприємців робити поступки робітникам; селянським кооперативам передавалися землі, що погано оброблялися; були вжиті заходи для врегулювання суперечок стосовно розміру зарплати, соціального страхування робітників та службовців Однак стабілізувати становище в італійському суспільстві не вдавалося.

Вибори до парламенту

16 листопада 1919 р. відбулися парламентські вибори, що принесли перемогусоціалістам. На другу позицію вийшла Народна партія. Лібера ли, які упродовж довгого часу були при владі, зазнали серйозної поразки.

Підсумки виборів продемонстрували суперечливість політичної обстановки. Наступ лівих сил і Народної партії стривожив великих підприємців і фінансові кола Італії. У ситуації, яка склалася, вони вбачали нездатність уряду, парламенту і монархії взяти під контроль становище в країні.

Наростання кризи у 1920 р. Уряд Джолітті

Після парламентських виборів політична боротьба продовжувала наростати швидкими темпами. У квітні 1920 р. спалахнув загальний страйк у Турині,викликаний спробою підприємців обмежити права фабрично-заводських рад. У серпні 1920 р. робітники-металісти висунули вимогу пре підвищення заробітної плати. У відповідь підприємці оголосили локаут.

За цих обставин влітку 1920 р. новий уряд сформував Дж. Джолітті. Він вжив заходів для посилення в країні ролі парламенту, до якого повертався контроль над бюджетом, однак фінансове становище країни залишалося критичним. Уряд вишукував резерв для поповнення казни за рахунок розширення кола платників податків. Крім того, було оголошено про запровадження робітничого контролю і підвищення на 10-20% заробітної плати. Ці заходи дозволили припинити практику захоплення підприємств, хоча уряд надалі не виконав повністю своїх обіцянок.