З Маніфесту Комінтерну до пролетарів світу
Народилася нова епоха — епоха розкладання капіталізму, його внутрішнього розпаду, епоха комуністичної революції пролетаріату... у світі.
Було обрано бюро виконкому Комінтерну (ВККІ), до складу якого увійшли Г. Зинов’єв (голова), М. Бухарін, М. Литвинов та інші відомі діячі міжнародного комуністичного руху. Для зв’язку із закордонними компартіями організовувалися допоміжні бюро вСкандинавії, Центральній Європі, на Балканах, у Голландії..
Експорт революції — теорія, що обґрунтовує ідеї можливості «переносу» революції в інші країни, спонукання до революції за певним зразком. Історія показала помилковість теорій соціалістичної революції та експорту революції не тільки через їх нездійсненність, а й через часто злочинні методи реалізації цих теорій (військові агресії, політичний та економічний тиск, втручання у внутрішні справи інших країн тощо). Проте навіть у XXI ст. ідеологи та лідери деяких країн та політичних течій планують та намагаються здійснити «експорт революції».
І Конгрес Комінтерну прийшов до висновку, що ситуація у світі стає все більш революційною, і тому Комінтерн повинен діяти як штаб «світової пролетарської революції». Таким чином, головне завдання Комінтерну полягало в організації і проведенні політичних виступів і навіть диверсій у різних країнах з кінцевою метою захоплення влади більшовиками в усьому світі, «експорту пролетарської революції» з Радянської Росії до інших країн.
Для цього радянська держава надавала закордонним компартіям величезну фінансову допомогу. Безпосередній вплив на роботу Комінтерн} здійснювали спецслужби РРФСР. Все це дозволяло більшовикам за допомогою Комінтерну підкорити собі всі ліві закордонні партії й успішно боротися з опозицією власному режиму за кордоном, підштовхувати, а нерідке й викликати соціальні заворушення в інших країнах.
Роздуми з приводу
Радянські люди іноді не могли зрозуміти, чому представники країн західної демократії побоюються комуністичної агресії, «шпигунів та агентів Комінтерну». Світова пролетарська революція — теорія К. Маркса і Ф. Енгельса, розвинута й перероблена В. Леніним, заснована на ідеях переходу від капіталізму до комунізму шляхом пролетарської (соціалістичної) революції, яка переможе в усьому світі. За Марксом і Енгельсом, пролетарські революції відбудуться одночасно в різних країнах Європи, найбільш розвинутих і «готових» до революцій, що створить умови для революцій в інших, менш розвинутих країнах. Утім на початку XX ст. В. Ленін розробив теорію щодо можливості перемога соціалістичної революції спершу в небагатьох, або навіть у одній країні (Росії), яка стане базою для світової революції, «підштовхне» революційні процеси в інших країнах, у тому числі — розвинутих, які, у свою чергу, до поможуть Росії у будівництві соціалізму і комунізму. Історія довела помилковість та безперспективність теорії світової соціалістичної революції. Але ж люди пам’ятали заклики Леніні до трудящих інших країн «підтримати» більшовицьку владу революційними повстаннями у своїх державах. Пам’ятали радянсько-польську війну, заклик радянського воєначальника М. Тухачевського: «На Захід!» Тож не дивним видається і та допомога, яку європейські країни надавали Польщі, і патріотизм поляків, які на підступах до Варшави здійснили «диво над Віслою», зупинили загони радянської кінноти та відбили напад на свою землю. Самі ж радянські люди не мали жодної користі від планів своїх вождів. Навпаки, заради ідеї підтримки світової революції їм доводилось ділитися зі своїми «ідеологічними союзниками». Компартіям усього світу з Москви надавалась величезна матеріальна і фінансова допомога у той час, коли населення країни відчувало гостру потребу в продовольстві і товарах першої необхідності.
Комінтерн у 1920-ті роки. На II Конгресі був прийнятий його Статут і документ з назвою «21 умова вступу в Комінтерн», першочерговими з яких були підтримка Радянської Росії та визнання необхідності соціалістичної революції.
Ленін виступає на III конгресі Комуністичного Інтернаціоналу
Статут і «21 умова» передбачали, що Комінтерн буде суворо централізованою організацією, тобто єдиною всесвітньою комуністичною партією, у якій національні компартії будуть називатисясекціями. Про демократизм у роботі Комінтерну говорити не доводилося.
На початку 20-х рр. став помітним спад пролетарської боротьби. На III Конгресі Комінтерну (червень — липень 1921 р.) тактику революційних закликів було замінено на тактику завоювання комуністами більшості робітничого класу. Вона знайшла своє вираження в проведенні спільної із соціал-демократами політики спроб створення єдиного робітничого фронту.
Остаточно цю тактику сформував IV Конгрес Комінтерну (листопад — грудень 1922 р.), що висунув гасла робітничого і робітничо-селянського уряду як альтернативу буржуазному уряду. Визначальними в діяльності такого уряду мали стати співробітництво і взаємодія «робітничих і демократичних організацій».
Однак на практиці було зовсім інакше. У 1923 р. Комінтерн приймає рішення про форсовану підготовку до збройного повстання в Німеччині (туди були послані військові радники, відправлено зброю). Після придушення повстання в Гамбурзі політбюро РКП(б) і ВККІ головним ворогом пролетарської революції в Німеччині назвали соціал-демократію, яку почали визначати як представників «соціал-фашизму».
Комінтерн також проводив політику, спрямовану на розпалення громадянської війни в Китаї в 1920-ті рр., що спричинило падіння авторитету СРСР і зміцнення японських позицій у цій країні.
У 1925 р. болгарські комуністи за прямої підтримки Комінтерну підірвали собор Св. Воскресіння. У результаті вибуху загинули десятки людей. Так комуністи «боролись» проти релігії.
На VI Конгресі (липень — серпень 1928 р.) Л. Троцький виступив проти положення про можливість перемоги соціалізму в окремо взятій країні і назвав проект програми Комінтерну, що обговорювався на Конгресі, «ревізіоністським документом». На цьому ж Конгресі було висунуто вимогу зосередити головний удар проти буржуазії та соціал-демократії. Остання розглядалася Комінтерном як різновид фашизму.«Соціал-демократія і фашизм — близнюки-брати» — вважав Й. Сталін. Така позиція Комінтерну призвела до розколу в рядах робітничого руху і сприяла приходу нацистів до влади в Німеччині у 1933 р.