Основні ідеї і принципи соціалізму і комунізму (з точки зору марксизму)

Соціалізм	Комунізм
Державна влада в формі диктатури пролетаріату, а згодом створення загальнонародної держави.	Ліквідація держави, управління суспільством через громадські органи самоврядування народу.
Керівна роль комуністичної партії в суспільстві.	Створення загальнонародної власності.
Знищення приватної власності й розвиток економіки на базі державної і колгоспно-кооперативної власності.	Ліквідація відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею
Розподіл матеріальних благ за результатом праці.	Розподіл матеріальних благ за потребами.
Наявність дружніх класів — робітничого класу, колгоспного селянства й «прошарку» — народної інтелігенції; зближення націй і народностей.	Ліквідація класів, злиття націй.
Формування всебічно й гармонійно розвиненої особистості у відповідності до ідеології марксизму.	Формування нової людини з новим комуністичним світоглядом і мораллю

Марксизм і соціал-демократичний рух. Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, що з початку XX ст. розділився на:

— революційну радикальну течію (В. Ленін та інші);

— реформістську течію (Е. Бернштейн та інші), яка піддавала критиці багато теоретичних положень марксизму і відмовилася від його багатьох положень (курсу на соціалістичну революцію та інших).

Комунізм — (від лат communis — спільний) — загальна назва різних ідеологічних течій, в основі яких — заперечення приватної власності (первісний комунізм, утопічний комунізм, «казармений комунізм» та ін.) і проголошення загальної рівності людей. У марксистському розумінні історичного процесу комунізм — це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму і проходить у своєму розвитку 2 сходинки (чи фази) — соціалізм і комунізм.

Реформістська течія була ідеологією соціал-демократії, яка стала на шлях еволюційного розвитку суспільства і заперечення революційно-радикальних методів боротьби.

У свою чергу, В. Ленін прагнув пристосувати основні положення марксизму до російських умов. Він говорив про можливість перемоги соціалізму в одній, окремо взятій країні, маючи на увазі Росію, обґрунтував необхідність створення комуністичної партії, яка повинна була стати ключовим важелем для встановлення диктатури пролетаріату.

Ленінізм. В. Ленін визначив за кінцеву мету діяльності більшовицької партії здійснення світової соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату у всесвітньому масштабі. Його прихильники і послідовники настільки високо оцінили його внесок у теорію і практику марксизму, що до назви комуністичної ідеології — «марксизм» додали термін «ленінізм» (марксизм-ленінізм).

Марксизм як державна ідеологія. Після жовтневого перевороту в Росії марксизм став державною ідеологією, піддався догматизації та вульгаризації і був поставлений на службу комуністичному тоталітарному режиму.

Державною ідеологією марксизм-ленінізм також став у тих країнах світу, котрі вибрали радянську модель розвитку. Криза комуністичної ідеології наприкінці 80-х рр., її нездатність вирішувати проблеми розвитку країн призвели до того, що абсолютна більшість держав Східної Європи, Азії й Африки відмовилися від постулатів марксизму-ленінізму. Лише в деяких країнах у наш час ця ідеологія має державний статус (у КНР, В’єтнамі, КНДР, на Кубі), хоча в Китаї і В’єтнамі впроваджуються ринкові реформи, що завжди заперечували прихильники комунізму. А вірність комуністичним ідеалам на Кубі й у КНДР набуває найпотворніших форм.

Роль і місце людини в системі ідеології марксизму. Людина — головна дійова особа історії, а з погляду марксистів — є лише додатком того чи іншого класу, «матеріалом для політичної боротьби».

Людину майбутнього марксисти уявляли (і уявляють) як носія абсолютних чеснот, що відкидає матеріальний розрахунок і вигоду, що буде жити лише суспільними потребами й ідеалами.