Рішення Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій

Гаазька конференція з фінансово-економічних питань була проведена з 15 червня по 19 липня 1922 р. в м. Гаазі (Нідерланди). У її роботі брали участь представники всіх країн-учасниць Генуезької конференції, окрім Німеччини. Радянську делегацію очолював М. Литвинов. На відміну від Генуезької конференції, основними учасниками від європейських країн на Гаазькій конференції були представники ділових кіл.

На Гаазькій конференції мали бути обговорені претензії західних країн до радянської держави, пов’язані з націоналізацією майна іноземних власників та анулюванням боргів царського та Тимчасового урядів, а також питання про кредити РРФСР.

Представники західних країн щодо Радянської Росії рішуче відхилили всі пропозиції радянської делегації, спрямовані на міжнародне співробітництво, відмовились обговорювати питання про кредити без виконання РРФСР попередніх умов. Західні ділові кола наполягали на поверненні націоналізованого майна колишнім власникам і з великою недовірою поставились до запевнень радянських представників щодо готовності до співробітництва. Взаємні претензії призвели до того, що конференція в Гаазі не прийняла, власне, ніяких рішень і завершилась безрезультатно.

Лозаннська конференція (1922-1923) була скликана в Лозанні (Швейцарія) з метою врегулювання становища на Близькому Сході після провалу інтервенції військ Великої Британії та Греції в Туреччині й перемоги Кемалістської революції в цій країні. У роботі конференції взяли участь з однієї сторони — Велика Британія, Франція, Італія, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців, а такожСША, представлені спостерігачами, з іншої сторони — Туреччина. Під час обговорення низки окремих проблем на конференцію були допущені представники ще деяких європейських країн. Радянська делегація взяла участь лише в обговоренні питання про режим Чорноморських проток Босфор і Дарданелли.

Основними питаннями конференції були опрацювання мирного договору з Туреччиноюта визначення режиму Чорноморських проток.

Демілітаризація — роззброєння, ліквідація відповідно до міжнародного договору військових споруд на певній території, а також заборона мати на ній воєнну промисловість, тримати збройні сили.

Провідна роль на конференції в Лозанні належала представникам Британії. Їхню позицію виклав міністр закордонних справ Дж. Керзон. Згідно з нею військові кораблі всіх країн могли вільно проходити через протоки у мирний і воєнний час на випадок, якщо Туреччина залишиться нейтральною; а в разі участі останньої у війні передбачався вільний прохід військових кораблів нейтральних країн. Англійці вимагали також демілітаризації Чорноморських проток і встановлення над ними міжнародного контролю за участю чорноморських країн та держав Антанти.

Після тривалої і жорсткої дипломатичної боротьби робота конференції була завершена підписанням сімнадцяти окремих документів, серед яких найважливішими єЛозаннський мирний договір 1923 р. і конвенція про Чорноморські протоки. Ця конвенція передбачала демілітаризацію зони проток і в той же час припускала вільний прохід через Босфор і Дарданелли не лише торговельних, але й військових кораблів будь-якої країни світу. Було прийняте рішення про евакуацію з території Туреччини англійських військ. Незважаючи на тяжкі наслідки Першої світової війни, ця країна мала можливість зміцнити свій суверенітет.

Локарнська конференція (5-16 жовтня 1925 р.) була скликана для вирішеннянімецько-французьких суперечностей, що загострились, та інших питань. У конференції взяли участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Польщі й Чехословаччини.

Локарнська конференція прийняла Рейнський гарантійний пакт, який забезпечувавнедоторканність кордонів між Францією, Бельгією, Німеччиною. Франція і Бельгія зобов’язувались не вдаватися до війни з Німеччиною. Велика Британія та Італія виступали головними гарантами Локарнської угоди. Проте гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехословаччиною та Польщею.

На конференції також було схвалено план Дауеса, спрямований на відродження німецького промислового потенціалу.

Німеччина вперше після війни була визнана рівноправним партнером. У 1926 р. її прийняли до Ліги Націй як постійного члена Ради цієї організації. Таким чином, Німеччина завдяки активній допомозі західних країн і в потрібному для себе напрямку виходила з міжнародної ізоляції.

Чимало для відродження військово-промислового потенціалу Німеччини зробило і сталінське керівництво СРСР. 12 жовтня 1925 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний торговельний договір. Після цього 24 квітня 1926 р. обидві сторони уклали договір про нейтралітет і ненапад.