Із Трактату між сша, Британською імперією, Францією, Італією та Японією щодо обмеження морських озброєнь (6 лютого 1922 р.)

Стаття 1. Держави, що укладають договір, дають свою згоду на обмеження озброєнь на морі... Стаття 4. Загальний тоннаж лінійних кораблів, який може підлягати заміні, не буде перевищувати для Сполучених Штатів 525 000 тонн, для Британської імперії — 175 000 тонн, для Японії — 315 000. Стаття 5. Жодна із країн-учасниць договору не буде... будувати лінійних кораблів водотоннажністю понад 35 000 тонн. Стаття 6. Жоден лінійний корабель будь-якої країни-учасниці договору не буде озброєний гарматами калібру понад 16 дюймів (406 міліметрів). ?Що мав на меті цей Договір?  Інтереси якої держави насамперед він враховував?

Договір п’яти держав (США, Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р. і спрямований на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їхніх співвідношень на користь США.

Після Першої світової війни прихильники гонки озброєнь в США вимагали, щоб США побудували військовий флот,який зміг би протистояти флотам Великої Британії та Японії, разом узятим. На верфях США було закладено велику кількість лінкорів, крейсерів та інших кораблів.

Не бажаючи втрачати свою морську перевагу, Велика Британія погодилась лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових кораблів — лінкорів та авіаносців, котрі з розвитком підводного флоту й авіації втратили своє вирішальне значення.

Договір п’яти держав встановлював співвідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Також було ухвалене рішення, згідно з яким заборонялось будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн. Справа в тому, що США тоді ще відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі водотоннажністю понад 35 тис. тонн не могли пройти через Панамський канал. Обмеження не поширювались на кораблі менших класів та підводні човни.

Договір істотно обмежував інтереси Франції, флот якої мав контролювати величезну за розмірами колоніальну імперію.

Успіх американців полягав також у тому, що вони примусили Британію відмовитися від давнього правила, за яким її флот не повинен бути слабшим від флотів двох інших сильніших морських держав разом узятих.

Договір п’яти держав не ліквідував суперечностей між двома провідними морськими державами, але змінив співвідношення сил на користь Сполучених Штатів Америки.

Договір дев’яти держав

Договір дев’яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) був направлений на дотриманняпринципу «відкритих дверей» в Китаї і спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Він був підписаний 6 лютого 1922 р. Договір відобразив тимчасовий баланс американо-японського суперництва в Китаї.

Боротьба за посилення впливу в Китаї. Укладали цей договір у той час, коли в Китаї не припинялась громадянська війна. Напередодні Вашингтонської конференції в Пекіні відбувся державний переворот, і до влади прийшов уряд, що орієнтувався на Сполучені Штати та Велику Британію.

Японія змушена була евакуювати свої війська з деяких територій Китаю, однак Токіо відхилив вимоги Пекіна про виведення японських військ із Південної Маньчжурії.

Умови «Договору дев’яти»

— Проголошувалась незалежність і цілісність Китаю. Учасники договору зобов’язувались поважати суверенітет, територіальну й адміністративну цілісність Китаю.

— Великі держави зобов’язувались не домагатись поділу Китаю на сфери впливу і дотримуватись принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей».

— Японія відмовлялась від монопольного становища в Китаї і зобов’язувалась повернути йому колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська із цього регіону.

Проте для Китаю включення американської доктрини «відкритих дверей» у Договір дев’яти держав означало порушення його суверенітету.

Новий договір був спрямований проти китайського національно-визвольного руху і нічого не змінив у напівколоніальному статусі країни. Держави, які підписали договір, відмовилися повернути Китаю «орендовані» у нього території, заявивши, що ці території «мають надто велике стратегічне значення для них». Для Японії такою територією був Ляодунський півострів, для Британії — Сянган (Гонконг) і Цзюлун (Коулун).