Розпад Австро-Угорщини

У 1918 р. економічна криза та неврожай, складна обстановка на фронті та розпад сусідньої Російської імперії зумовили розпад Австро-Угорщини.

У жовтні 1918 р. імператор Карл І закликав народи імперії згуртуватись, сформувавши національні комітети. Такі комітети були організовані, але вони зайнялись не укріпленням та централізацією імперії, а відстоюванням інтересів національних меншин.

28 жовтня чехословацький національний комітет проголосив незалежністьЧехословаччини. 29 жовтня було проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців. 31 жовтня в Будапешті (Угорщина) відбулось збройне повстання, і імператор Австрії втратив контроль над країною. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року відбулось Листопадове повстання у Львові, внаслідок якого було утворено Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР). Територія ЗУНР включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. 6 листопада у Кракові було проголошено про відновлення Польщі.

Листопадове повстання у Львові

12 листопада проголосила незалежність ще одна українська держава —Карпатська Русь. У цей же день Карл І зрікся престолу. Австро-Угорщина припинила своє існування. Також у ході розпаду імперії виникли Тарнобжезька республіка, Західно-Лемківська республіка, Східно-Лемківська республіка, Словацька Радянська республіка та інші.

Таким чином, на території колишньої імперії виникло декілька нових держав — Чехословаччина, Польща, Австрійська республіка, Угорщина. Інші регіони країни увійшли до складу Румунії, Югославії та Італії.

Досвід державотворення на українських землях, незважаючи на поразки, сприяв зростанню національної самосвідомості українців та був важливим для подальших державотворчих процесів українського народу.

2. Передумови укладання вашингтонських договорів — посилення суперництва великих держав на далекому сході Загострення протиріч між сша та Англією

Боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючись панування на всій території Китаю під гаслом впровадження своєї політики «відкритих дверей», вимагали обмеження впливу інших держав і, перш за все, Англії. Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї економічної переваги в післявоєнному світі. Інтереси Англії та США стикались також в інших країнах Південно-Східної Азії.

Питання про морські озброєння.> У 1919 р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морського будівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській перевазі на морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія, через відносну слабкість своєї економіки, вже не могла.

Англо-японський союз та СІІІА. Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку спрямованість, цей союз після Першої світової війни був націлений переважно проти США.

Дипломатія США вимагала ліквідації англо-японського союзу. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразово заявляли, що добрі відносини з США — це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини. Виступаючи на конференції країн Британської імперії у 1921 р., канадський прем’єр Майєнзапропонував замість англо-японського союзу укласти договір чотирьох держав — США, Англії, Японії і Франції. У результаті конференція ухвалила перенести остаточне вирішення цього питання на спеціальну конференцію за участю США.