2. Національні рухи в індії та китаї. Модернізаційні процеси в японії. Загальна характеристика латинської америки

Індія

Ще у 1885 р. була створена перша в країні політична партія — Індійський національний конгрес (IHK). Лідерами IHK на початку XX ст. були Балгангадхар Тілак (1856 1920) і Мохандас (Махатма) Ганді (1869-1948). Ганді був послідовним противником будь-якого насильства, вважаючи найкращими засобами політичної діяльності ненасильницькі громадські акції.

Китай

У 1899-1901 рр. відбулося народне «повстання іхетуанів», придушене військами інтервентів (Англії, Німеччини, Франції, Австро-Угорщини, Японії, СІЛА, Росії та Італії).

На початку XX ст. в Китаї були запроваджені реформи, спрямовані на підтримку китайських національних підприємців («нова політика» ).

Розвиток національної буржуазії сприяв піднесенню національного руху в Китаї. Однак протидіяти могутнім іноземним компаніям китайські підприємці були неспроможні.

У 1911-1913 рр. у Китаї відбулась сіньхайська революція, в ході якої була повалена монархія. У країні наростало політичне протистояння. На півночі Китаю владу захопив генерал Юань Шикай (1859-1916). На півдні країни, де була проголошена Китайська республіка, її президентом став Сунь Ятсен (1866-1925). У серпні 1912 р. Сунь Ятсен створив Гоміндан (Національну партію). Завданнями революційного і національно-визвольного руху залишалось знищення військово-феодальних угруповань і об’єднання країни.

Японія

У період правління імператора Муцухіто (1868-1912 рр.), за «доби Мейдзі», проводилася політика широкої модернізації Японії. Реформи (адміністративна, податкова, станова, судова, військова, аграрна, у релігійній сфері, у галузі освіти та культури, реформи у виробничо-фінансовій сфері) кардинально змінили економіку, політичне та культурне життя країни.

Унікальність перетворень в Японії полягала в поєднанні модернізації, запозиченні європейського досвіду соціально-економічного та політичного розвитку з національною традицією та досвідом.

Швидкий економічний розвиток, перемога у російсько-японській війні 1904-1905 рр., мілітаризація економіки перетворили Японію на могутню країну, яка посилювала свою експансію в Азії.

Латинська Америка

Особливістю соціально-економічного розвитку Латинської Америки бувлатифундизм.

У більшості країн затвердилася республіканська форма правління. Однак парламентаризм і демократія багато в чому були формальними. Влада в цих республіках належала різним кланам латифундистів, тісно пов’язаних з керівництвом католицької церкви й армійською верхівкою, і нерідко набувала формиособистої влади вождя ( каудильйо ).

Армійська верхівка часто здійснювала військові перевороти.

В економічному відношенні країни Латинської Америки залежали спочатку від Англії (упродовж XIX ст.), а після Першої світової війни — від США. Найбільш розвинутими і впливовими країнами Латинської Америки були Бразилія, Аргентина і Мексика.

У 1910 р. у Мексиці розпочалася революція, що мала аграрний характер. На чолі революційного руху був Франсіско Мадеро, вбитий у 1913 р. У подальші роки революційні події та громадянська війна в Мексиці продовжувались.