Роки війни

Еміліано Сапата

Вбивство Мадеро і встановлення військової диктатури В. Уерти об’єднало різкі фракції революціонерів. Губернатор штату Кауїла Венустіано Карранса (1859-1920) 26 березня 1913 р. проголосив «план Гуадалупе», у якому закликав до відновлення конституційного уряду.

Боротьбу проти Уерти очолили генерал Альваро Обрегон(1880-1928) та селянські вожді Еміліано Сапата і Франсіско (Панчо) Вілья (1878-1923). Об’єднаними злами у липні 1914 р. вони скинули режим Уерти. Цьому сприяв і той факт, що президент США Вудро Вільсон відмовився визнати уряд Уерти.

Однак відразу після перемоги революціонери почали боротьбу за владу. У жовтні 1914 р. з метою примирити ворогуючі сторони було скликано революційний конвент за участю представників Вільї і Сапати. Пересвідчившись, що Карранса піклується тільки про утримання влади, конвент призначив ряд виконавців для проведення соціальних і економічних реформ. Більшість зборів зажадала, щоб Карранса склав із себе повноваження «вождя революції», але той відмовився це зробити і переніс свою штаб-квартиру до Веракруса. Випустивши низку революційних декретів, Карранса залучив на свій бік робітників і дрібних землевласників. Урядові війська навесні 1915 р. розбили Північну дивізію Вільї у битвах при Селає та Леоне і взяли під контроль центральну частину країни.

Революційні події в Мексиці тривали. Сапата продовжував опір на півдні, поки не був убитий у 1919 р. Вілья вів партизанську війну на півночі аж до повалення режиму Карратіси у 1920 р.

3. Аргентина у 1900-1914 рр.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. за рахунок еміграції з Європи неухильно збільшувалася частка білого населення Аргентини.

 Мовою цифр 

У 1900-1914 рр. до країни прибуло майже 4 мільйони чоловік, або понад половина населення (на 1914 р його чисельність дорівнювала 7 млн 800 тис.), з яких 4/5 складали італійці та іспанці. Національний склад іммігрантів включав також французів, німців, англійців і представників слов’янських народів (більша частина з яких були поляками; чимало було й українців).

 

З новими іммігрантами з’явився іноземний капітал — британський, німецький і північноамериканський, який інвестувався в експортні галузі господарства. Становище нечисленного індіанського населення було важким. Влада, зокрема під час правління X. Рока (1898-1904), здійснювала каральні експедиції проти корінного населення, у результаті яких чисельність останнього постійно зменшувалося. Індіанці або витіснялися в андські провінції, або розсіювались серед нових поселенців. Захоплення індіанських земель дозволяло уряду використовувати ці території для розвитку землеробства і скотарства, що сприяло економічному зростанню країни.

Ринок у аргентинському місті Кордоба, 1900 р.

У перші роки XX ст. Аргентина пере творилася на одного з найбільших виробників м’яса і зерна у світі. Великі прибутки від експорту продукції (перш за все сільськогосподарської) нарешті дозволили владі провести помірні реформи у соціальній сфері. Збільшення заробітної платні введення соціального страхування та інші заходи послабили напругу у суспільстві. Помітно виріс рівень життя.

На початку XX ст. з Аргентині існував режим так званої «елітарної демократії», коли у виборах президента брали участь лише кілька десятків тисяч осіб. При владі знаходилися консерватори, які спиралися на підтримку латифундистів. У той же час національна буржуазія посилювала боротьбу проти привілейованих умов для великих землевласників.

Буржуазні радикали відмежувалися від крайніх лівих організацій і відстоювали свої права виключно мирними методами. У 1912 р. їм вдалося добитися запровадження таємного голосування на виборах. У 1916 р., коли цей закон вперше був застосований на президентських виборах, радикали отримали перемогу. Їхній кандидат І. Ірігойєн був президентом країни у 1916-1922 та 1928-1930 рр. За цей час радикали провели ряд реформ, що сприяли зміцненню національної промисловості та зростанню ролі буржуазії у суспільно-політичному житті країни.

 ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ