§ 5. Загальна характеристика процесів у країнах Латинської Америки

Латинською Америкою ми називаємо ту частину Північної, Центральної та Південної Америки, яка розташована на південь від кордону США. Ця частина Америки з XVI ст. стала об’єктом колонізації з боку Іспанії та Португалії. Іспанська і португальська мови, які виникли на основі давньої латині, почали домінувати на цій території, що дало підставу називати її Латинською Америкою.

1. Особливості економічного та політичного розвитку регіону на початку XX ст. Особливості колонізації Латинської Америки і склад населення

Латифундизм (лат. latifundium — латифундія, від latus — великий, просторий і fundus — маєток) — система землеволодіння, заснована на великих поміщицьких маєтках — латифундіях.

 Цікаві подробиці 

Латифундії виникли в Стародавньому Римі в II ст. до н.е. Пізніше найбільше поширення латифундії отримали в ряді країн Латинської Америки (Бразилія, Еквадор та інші), а також на півдні Африки.

Особливості колонізації Латинської Америки полягали в тому, що з Іспанії та Португалії в Америку їхали переважнодворяни, які одержували там величезні земельні володіння — латифундії, але нехтували працею.

Працювати на землі мали індіанці, привезені з Африки негри-раби і безземельні селяни (пеони). Так виник своєрідний уклад життя в Латинській Америці, центром якого стали великі земельні володіння (латифундії) , а їх господарями — нащадки іспанських дворян, що переселялися в цей регіон. Латифундизм займав особливо важливе місце в сільському господарстві багатьох латиноамериканських держав.

Процеси міжрасового змішання призвели до появи великої кількості мулатів(нащадків білих і негрів) і метисів (нащадків білих та індіанців), які на початок XX ст. становили значну частину населення Латинської Америки.

Утворення незалежних держав

Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще в першій половині XIX ст. Тут затвердилася республіканська форма правління.

Конституції країн регіону складалися, як правило, за зразком Конституції США. Законодавча влада в країнах Латинської Америки належала зазвичайНаціональному конгресу (таку назву тут мав парламент), який складався з двох палат: Сенату і Палати депутатів.

Главою держави і главою уряду був президент, що обирався загальним голосуванням (багато в чому така система організації влади збереглася й у наші дні).

Втім парламентаризм і демократія багато в чому були формальними. І на те були свої причини. Будь-яке реальне розширення прав і свобод загрожувало існуванню латифундій і звичному укладові життя.

Влада з цих республіках належала, як правило, різним кланам латифундистів,тісно пов’язаних з керівництвом католицької церкви й армійською верхівкою. Нерідко вона приймала форму особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на генералів і офіцерів. Генералітет і вище офіцерство, як правило, були вихідцями із середовища землевласницької аристократії. Армійська верхівка найчастіше визначала напрямок політики країни, часто здійснювалавійськові перевороти і ставила до влади того чи іншого каудильйо.