Революція 1911-1913 рр.

Нове піднесення національного руху в Китаї на початку XX ст. очолив Сунь Ятсен.

Сунь Ятсен Сунь Ятсен (1866-1925) — китайський політичний і державний діяч. Створив у 1894 р. революційну організацію Сінчжунхой («Союз китайського відродження»); у 1905 р. — більш масову організацію Тунменхой («Об’єднана революційна ліга Китаю»). Лідер Сіньхайської революції 1911-1913 рр. Перший (тимчасовий) президент Китайської Республіки (січень-квітень 1912). У політичній діяльності керувався так званими «трьома народними принципами», які він сформулював: націоналізм, народовладдя, народне благоденство. Обстоював демократичні погляди, територіальну єдність Китаю. У 1912 р. заснував політичну партію Гоміндан (буквально — національна партія), лідером якої був до своєї смерті.

У 1905 р. Сунь Ятсен створив товариство Тунменхой (Об’єднаний Союз, або Союзна Ліга Китаю), яке проголосило своєю метою повалення в Китаї правлячої маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демократичної республіки. Вплив Об’єднаного Союзу швидко зростав.

Юань Шикай

У жовтні-листопаді 1911 р. повстання охопили декілька провінцій. У лютому 1912 р. монархія була повалена. Цей рік китайською називався «сінь-хай», тому і революція отримала назву сіньхайської.

У країні посилювалося протистояння різних політичних сил, розгорталася громадянська війна. На півночі Китаю владу захопив честолюбний генерал Юань Шикай (1859-1916).

На півдні, де була проголошена Китайська республіка, її президентом став Сунь Ятсен. Спочатку він відмовився від цієї посади на користь Юань Шикая, побоюючись розколу країни. Однак згодом, переконавшись у прагненні генерала встановити режим особистої влади,

Гоміндан (у перекл. з кит. — національна партія) — китайська політична партія, заснована (1912) і керована Сунь Ятсеном. У політичній боротьбі обстоювала національно-

Сунь Ятсен перейшов до опозиції. Завдяки його зусиллям у серпні 1912 р. товариство Тунменхой (Об’єднаний Союз) об’єдналося з іншими республіканськими організаціями і отримало назву «Гоміндан» (Національна партія), який відіграв велику роль у подальшій історії Китаю.

Проте Юань Шикай намагався посилити свої диктаторські повноваження. У 1914 р. він розпустив парламент, ліквідував демократичні заклади та установи в провінціях. Його протистояння з Гомінданом доходило до збройних зіткнень.

У 1916 р. Юань Шикай помер, але це не припинило політичного протистояння. Боротьба між мілітаристським урядом на півночі Китаю та революційним угрупованням Сунь Ятсена на півдні продовжувалась.

Результати революційних подій

Китай, як і раніше, залишався напівколоніальною, напівфеодальною державою. Слабкість Китаю перед загрозою іноземної експансії багато в чому обумовлювалася його роздробленістю і внутрішньополітичними проблемами. Революція 1911-1913-х рр. повалила монархію, але не вирішила завдання об’єднання країни. Влада центрального уряду поширювалася на невеликі частини Китаю. Інші території контролювали феодально-мілітаристські угруповання, що орієнтувалися на різні іноземні держави.

Проголошена республіка була фіктивною. Парламент не мав впливу на життя країни. Тому головним завданням революційного руху було знищення військово-феодальних угруповань і об’єднання країни, без якого було неможливе визволення Китаю та його подальший розвиток.

Втім у соціально-економічному житті країни під впливом європейських ідей та досвіду господарювання посилювалися нові тенденції. Серед китайців стала поширюватися ідея про необхідність глибокої трансформації та модернізації країни і суспільства, без яких збереження цілісності й самобутності Китаю було неможливим.