2. Китай Поразка реформ і придушення повстання іхетуанів на початку XX ст.

Формально Китай був незалежною державою, але ще в середині XIX ст . після війн з Англією і Францією йому були нав’язані кабальні договори, які передбачали передачу значної частини китайських територій в оренду терміном на 99 років. Наприкінці XIX ст. Китай фактично поділили на сфери впливу Англія, Франція, Росія, Німеччина, Японія, США. Ці країни, спираючись на військово-феодальні угруповання, створювали своєрідні «держави в державі» на території Китаю. Фактично все економічне і політичне життя країни було поставлено під контроль іноземних держав.

Імператриця Цисі

У 1898 р. група патріотично налаштованих китайських аристократів та вчених ініціювала проведення в країні серії реформ з метою здійснення модернізації країни та здобуття економічної незалежності. Імператор Гуансюй, який підтримав реформаторів, видав 60 указів, які стосувалися освіти, будівництва залізниць, заводів, сільського господарства, торгівлі, реорганізації збройних сил, вдосконалення діяльності державного апарату. Однак ці реформи здійснювалися всього 103 дні і були скасовані літньою матір’ю Богдиханаімператрицею Цисі, за наказом якої головних реформаторів було заарештовано та страчено. Таким чином, перша спроба здійснення прогресивних реформ у Китаї закінчилася поразкою.

Страта лідерів іхетуанів

Скасування реформ і розправа над опозицією викликали у 1899-1901 рр.народне повстання, що увійшло в історію як«повстання іхетуанів» (назва «іхетуань» дослівно перекладалася як «загони справедливості та згоди»).

Для придушення повстання вісім великих держав — Англія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Японія, США, Росія та Італія організували інтервенцію в Китай.

Перелякана розмахом руху іхетуанів, імператриця Цисі оголосила війну інтервентам та заступництво іхетуаням. Проте цінські війська фактично не чинили серйозного опору військам коаліції, які досить легко захопили Пекін.

Інтервенти на чолі з німецьким фельдмаршалом Вальдерзе жорстоко розправилися з іхетуанями та втопили повстання в крові. Згідно з мирним договором 1901 p., Китай мав сплатити величезну контрибуцію, що згубно позначилося на економіці країни.

Соціально-економічне становище в країні на початку XX ст.

На початку XX ст. у Китаї були запроваджені реформи, спрямовані на підтримку китайських національних підприємців — «нова політика».

Створене у 1903 р. Міністерство торгівлі сприяло припливу приватного капіталу в промисловість та комерцію. Були зняті існуючі раніше заборони на розробку природних ресурсів у ряді районів країни, впорядковувалась монетно-грошова система.

У провінційних центрах і найрозвинутіших містах була дозволена організація торговельно-промислових палат, діяльність різних акціонерних товариств і торговельних спілок. Ці бізнесові структури сприяли відстоюванню економічних та політичних інтересів китайської буржуазії, що формувалася.

 Мовою цифр 

У Китаї з’являлись нові ткацькі фабрики, млини, підприємства харчової промисловості. У 1903-1908 рр. було зареєстровано 127 нових китайських промислових підприємств. До 1911 р. їхня кількість збільшилась до 177. Утім іноземні капіталовкладення в промисловість Китаю зростали швидше. Якщо у 1902 р. сума іноземних інвестицій у Китай, включаючи позики, становила 800 млн американських доларів., то до 1911 р. вона вже перевищувала 1,5 млрд. доларів.

 

Розвиток національної буржуазії сприяв піднесенню національного руху в Китаї. Китайські підприємці стояли на чолі рухів за бойкот іноземних товарів. У 1905 р. вони організували бойкот американських товарів, у 1907-1908 рр. — японських, а у 1908 р. — німецьких.

Однак протидіяти могутнім іноземним компаніям китайські підприємці були неспроможні. У 1909 р. був створений консорціум банків Англії, Франції і Німеччини з метою подальшого фінансового поневолення Китаю. У 1910 р. до консорціуму приєдналися СІЛА.

Особливістю розвитку китайського капіталізму було те, що поряд з поступовою руйнацією традиційних економічних стосунків відбувався розвиток дрібного підприємництва. Періоди зростання китайської економіки (1895-1900, 1905-1908) змінювалися кризами (1900-1903, 1909-1913). Найважче ці кризи позначилися на дофабричному виробництві.