III. Для обговорення в групі

1. Як змінювалась роль Франції в Європі та світі з другій половині XIX — на початку XX ст.? 2. У чому полягало значення австро-угорської угоди для країни та Європи? 3. Між якими народами Австро-Угорщини існували найгостріші протиріччя в другій половині XIX — на початку XX ст.? 4. Як Ви розумієте вислів «великі держави»? Які країни відносились до «великих держав» на початку XX ст.?

IV. Робота з історичними термінами і поняттями

Поясніть терміни і поняття: «дуалістична монархія», «імперіалізм».

V. Творчі завдання

1. Як Ви вважаєте, чи є актуальним досвід утворення дуалістичної монархії Австро-Угорщини для розв'язання національних проблем у сучасних багатонаціональних державах? Поясніть це на прикладах. 2. Проаналізуйте ознаки імперіалізму, названі В. Леніним. Доведіть чи спростуйте наявність цих ознак у провідних країнах світу на початку XX ст.

 ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ 

1867 р. ……	утворення дуалістичної монархії Австро-Угорщини
1906 р. ……	перемога на парламентських виборах у Франції партії радикалів на чолі з Ж. Клемансо

§ 4. Національні рухи в Індії та Китаї. Особливості модернізаційних процесів в Японії

1. ІНДІЯ

На початку XX ст. Індія залишалась британською колонією, аграрною країною. Національні багатства, як і раніше, перекачувались до Англії. Зберігалась релігійна, національна, кастова строкатість індійського суспільства. Переважна більшість населення Індії — селянство — потерпало від злиднів та епідемій.

Проте запровадження в Індії елементів англійської політики і культури, розвиток промисловості поступово змінювали обличчя країни.

Економічний розвиток Індії у 1900-1914 рр.

Капіталістичний устрій в економіці Індії продовжував зміцнюватися. На початку XX ст. в Індії вже працювали великі підприємства з виробництва тканин, чаю, кави, цукру. Обладнання для них надходило з Англії.

 Мовою цифр 

Довжина залізниць в Індії з 1860 по 1910 рр. зросла з 1 тис. км до 52 тис. км. Чисельність робітників у країні до 1900 р. складала близько 800 тис. чоловік. У 1900-1914 рр. кількість акціонерних компаній збільшилася з 1360 до 2552, а їх спільний капітал зріс з 362 млн до 721 млн рупій.

 

Суспільно-політичні зміни та національний рух в Індії

Серед верхівки індійського суспільства, зокрема інтелігентів, які отримали англійську освіту, європейські ідеї, досвід сприймалися як зразок для наслідування. Інші люди прагнули відродження Індії, спираючись передусім на національні та духовні цінності її народів.

На початку XX ст. широку підтримку отримали суспільні течії, спрямовані на досягнення незалежності країни — свадеші (ратували за вітчизняне виробництво, зокрема — виготовлення індійських тканин та відмову від імпортних англійських тканин) і сварадж (власне правління).

Ще наприкінці грудня 1885 р. у Бомбеї відкрився установчий з’їзд, що започаткував першу в країні політичну партію — Індійський національний конгрес (IHK), який надалі відіграв особливо важливу роль у становленні організованої політичної боротьби народів Індостану. Головним гаслом Конгресу стала мирна опозиція колоніальному режиму.

Проте і в самому IHK були різкі течії — від ліберальної до радикальної, яку очолював юрист Балгангадхар Тілак (1856-1920).

Навесні 1907 р. в індійській провінції Східна Бенгалія розпочалися селянські заворушення, що поширились і на інші райони. Англійці придушили повстання, лідер радикалів Б. Тілак опинився в тюрмі. Проте це викликало нову хвилю демонстрацій і страйків у країні, на подолання яких англійці використовували поліцію та війська. У відповідь на це в Індії почали створюватися терористичні організації, що здійснювали замахи на життя найненависніших британських та місцевих чиновників. У серпні 1914 р. Б. Тілак звернувся з покаянним листом до англійського монарха з обіцянками припинити боротьбу проти британських колонізаторів. У результаті цього кроку авторитет Тілака в IHK і в суспільстві значно впав.

На той час серед лідерів IHK висунувся Мохандас (Махатма) Ганді (1869-1948), який надалі став визнаним вождем визвольної боротьби індійського народу. Ганді був послідовним противником будь-якого насильства, вважаючи найкращими засобами політичної діяльності ненасильницькі громадські акції. Саме з іменем Ганді був пов’язана у майбутньому активізація діяльності IHK, який очолив переможну боротьбу за звільнення країни від колоніального гніту.

Махатма Ганді Ганді Мохандас Карамчанд (1869-1948) — видатний діяч національно-визвольного руху Індії. Народився в гуджаратському князівстві Порбандар. Його батько обіймав міністерські посади в ряді князівств. Ганді зростав у родині, де суворо дотримувалися релігійних звичаїв, що дуже вплинуло на його світогляд. Здобувши в 1891 р. юридичну освіту в Англії, Ганді до 1893 р. займався адвокатською практикою, служив юрисконсультом у торговій фірмі в Південній Африці. Він очолив боротьбу проти расової дискримінації індійців, що тут жили, організовуючи мирні маніфестації, подаючи петиції на ім’я уряду. Після повернення до Індії (січень 1915) зближується з IHK, (до якого вступив у 1919). З 1917-1918 рр. Ганді стає одним з лідерів національно-визвольного руху. Національний конгрес під його керівництвом перетворився на масову політичну організацію, а сам Ганді своєю діяльністю здобув незаперечний авторитет і широку популярність у народі, що прозвав Ганді Махатмою («Велика душа»).

 Роздуми з приводу 

Відданість Махатми Ганді ідеям ненасильницького протистояння гніту перегукується з ідеями великого російського письменника та філософа Льва Толстого, який проповідував ідеї неспротиву («непротивления» — російською) злу насильством. Ці ідеї можуть комусь видаватись дещо наївними. Утім реалізація філософії Ганді врешті-решт привела індійський народ до перемоги у боротьбі за свободу та незалежність від могутньої Британської колоніальної імперії. Можливо, саме ідеї ненасильницького протистояння свавіллю влади є найактуальнішими для сучасного суспільства, оскільки не ведуть до кровопролиття, громадянської війни та водночас дозволяють ефективно відстоювати свої права.