3.Театр

К. Станіславський і М. Ліліна у виставі «Вишневий сад» (1904)

Театральне мистецтво в СРСР. Торжество реалізму виявилося передусім у визнанні системи К. Станіславського, який заснував один з провідних театрів світу — Московський художній театр (з 1919 р.— МХАТ). Його творчість базувалася на глибокій психологізації образу, досягненні максимального «вживання» у роль.

Розвиток умовного, чи експресіоністського, напрямку був багато в чому зобов’язаний впливу режисерської школи В. Мейєрхольда. Свою систему підготовки актора він назвав «біомеханікою». Вона поєднувала в собі елементи спорту, циркового мистецтва та наукових досліджень у галузі руху і часу.

У театрах країни працювали видатні актори свого часу — М. Єрмолова, І. Москвін, В. Качалов, М. Черкасов та інші.

Доля багатьох акторів і режисерів склалася трагічно: одні були репресовані сталінським режимом, інші покінчили життя самогубством. Радянську сцену заповнили псевдореалістичні спектаклі, які прославляли «досягнення соціалістичної держави» , керівну роль ВКП(б) та її вождів.

Театральне мистецтво Німеччини. Видатне значення в розвитку світового театрального мистецтва мала діяльність німецького режисера М. Рейнхардта.майстра яскравої театральної виразності, який прославився мистецтвом постановки масових сцен і епізодів.

Творчість Б. Брехта була сповнена сміливими експериментами, синтезувала в собі найпрогресивніші тенденції німецької драматургії, увібравши в себе багато з минулого і сучасного світового театру. Його творчість була пройнята гуманістичним і антивоєнним духом. Світову популярність принесла Брехту постановка його п’єси«Трьохгрошова опера» (1928).

Театральне мистецтво Франції. У Франції в 30-ті рр. великою популярністю користувалося новаторське творче об’єднання — театр «Картель». Творча діяльність «Картелю» була в опозиції як до цитаделі класичних традицій — театру«Комеді Франсез», так і до розважальних «театрів бульварів». Головним гаслом і естетичною програмою «Картелю» було художнє відновлення, а також пошук гармонії і краси, акцент на витончений інтелектуальний стиль.

Одним з найталановитіших режисерів цього театру був Ш. Дюплен, який прагнув вижити зі сцени натуралізм і декадентські елементи.

Театральне мистецтво Великої Британії. Відхід від традицій минулого на сценах театрів Великої Британії відбувався набагато повільніше, ніж в інших країнах Західної Європи. Новаторські течії в режисерському мистецтві виявлялися тут дуже слабо. Частково це було пов’язано з тим, що в англійському театрі центральною фігурою завжди був актор, а не режисер і не драматург. Серед англійських акторів найбільшими майстрами показали себе Дж. Гімгуд, С. Торндайк, Е. Еванс.

Театральне мистецтво Італії.> Герой Л. Піранделло — «маленька людина», змушена грати нав’язану їй роль. Страждання і співчуття, що відкрито звучать у п’єсах Піранделло, не відповідали ідеям і догмам фашистської держави. Сам драматург вийшов з фашистської партії, членом якої він був, і не бажав співробітничати з Муссоліні. Трагедія втрати людиною самої себе яскраво розкрита ним у п’єсі «Хто, ніхто, сто тисяч» (1926).