I. Для перевірки знань

1. Які країни досягли найбільших успіхів у розвитку освіти у 1920-ті рр.? 2. Назвіть декілька імен відомих Вам лауреатів Нобелівської премії у галуз фізики, хімії, медицини і фізіології. 3. Про кого йде мова? Австрійський лікар-психіатр зробив значний внесок у розвиток психіатрії. У формуванні характеру та його патології головну роль він відводив переживанням дитинства. Був одним з ініціаторів застосування методу психоаналізу при лікуванні різних захворювань.

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. Розкажіть про прогрес автомобілебудування в міжвоєнний період. 2. Який внесок зробили в розвиток науки А. Ейнштейн, Н. Бор, Е. Фермі? 3. Якими були основні передумови переходу до масового виробництва і розширення застосування електроенергії? 4. Назвіть передумови появи нових зразків техніки і технологій у 1920-ті рр. 5. Визначте нові тенденції в розвитку освіти у 1920-ті рр.

III. Для обговорення в групі

1. У чому полягає практичне значення досягнень науки і техніки у 1920-ті рр.? 2. Як розвиток науки стимулював процес розвитку виробництва і як розвиток виробництва стимулював розвиток науки?

IV. Творчі завдання

Наскільки нові відкриття в науці визначали загальний прогрес людства?

§ 27. Основні ідеї й течії у розвитку культури. Нові напрямки в літературі

1. Основні напрямки у розвитку світової літератури

Творчість письменників «втраченого покоління». 1920-ті рр. ознаменувалися новим явищем у літературі — творчістю письменників «втраченого покоління» — Е. Хемінгуея (США), Р. Олдінгтона (Велика Британія), Е.М. Ремарка (Німеччина)та інших. їхнє творче становлення відбулося в роки війни, тому саме ці письменники найбільш гостро зобразили зміну цінностей, що відбулася після її закінчення. Герої їхніх романів — сильні молоді люди, які багато пережили і розчарувалися. Здебільшого вони не стали циніками: вони знають ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них усе це, можливо, останнє виправдання сенсу життя.

Однак нерідко такі люди не могли знайти для себе «Застосування в навколишньому світі, почували себе «пригніченими» у величезних промислових містах, де людина уподібнювалася до гвинтика якогось великого механізму. Для визначення такого роду героїв і виник термін «втрачене покоління», який вперше використала американська письменниця Г. Стайн. Одночасно ним почали позначати напрямок у літературі XX ст., який відобразив протест проти нелюдської бойні Першої світової війни.

Література Австрії і Німеччини. Істотно змінили спрямованість літературного процесу нацизм, що тільки зароджувався, і загроза нової світової війни. У зв’язку з цим у літературі Західної Європи все частіше розкриваються філософські, загальнолюдські проблеми. Так, у відомій трилогії Т. Манна «Йосип та його брати» (1933-1934) у поетичній формі роману-міфу та біблійної історії порушується питання про красу й гармонію людської природи, про жахи насильства над особистістю.

Томас Манн Манн Томас (1875-1955) — німецький письменник, народився в стародавній бюргерській родині. Популярність Манну приніс уже перший роман «Будденброки» (1901) — розповідь про долю чотирьох поколінь любекського патриціанського роду. Червоною ниткою через увесь твір проходить думка автора про загальний занепад німецького суспільства, почуття вичерпаності колишніх форм життя. Світове визнання завоював роман «Чарівна гора» про життя в Німеччині наприкінці Першої світової війни. Головний герой проходить складний шлях до усвідомлення гуманізму, неприйняття насильства. У 1929 р. Т. Манну була присуджена Нобелівська премія. У другій половині 20-х рр. Т. Манн активно виступає як критик і публіцист. Він бореться проти зростаючої небезпеки гітлеризму (статті «Німецька мова», «Звернення до розуму» та ін.). Антифашистськими ідеями перейнята його новела «Маріо і чарівник», історична трилогія «Йосип і його брати». Перехід до широкого зображення історичної і сучасної дійсності та висування масштабних героїв дозволили письменнику безпосередньо і повно зобразити гострі проблеми епохи.

Антифашистський пафос пронизує й історико-філософський роман Л. Фейхтвангера «Іудейська війна», у якому руйнування і варварство переборюються вірою в розум і справедливість. Антивоєнна тема гостро звучала у трагічному романі Е.М. Ремарка «На Західному фронті без змін» (1929), у творчості поетів-експресіоністів Г. Тракля, Г. Бенна, Ф. Верфеля. Багато хто з них пережив жахіття Першої світової війни, а деякі, як, зокрема Г. Бенн, загинули. Видатний австрійський поет і прозаїк С. Цвейг у своїх творах привернув увагу до цінності людської особистості.

Література Італії. Майже одночасно в цій країні з’явилися два маніфести — «Маніфест фашистських інтелектуалів» і відповідний «Маніфест антифашистських інтелектуалів». У романах А. Моравіа, видатного італійського прозаїка, розкриваються такі проблеми 20-30-х рр. як байдужість, конформізм, моральне безсилля ( «Байдужі», 1929).

Література Франції. Антивоєнна тематика у французькій літературі представлена творчістю А. Барбюса. Його романи «Вогонь» (1916) і «Ясність» (1919) написані за кращими традиціями реалізму. У 20-ті рр. він став одним з організаторів антивоєнної групи «Кларте», яка об’єднала прогресивних письменників різних країн для боротьби проти насильства.

Широкий спектр моральних і соціальних проблем розкривається у творчості Р. Роллана, у 1915 р. удостоєний Нобелівської премії. Антивоєнні погляди Роллана по-різному висловлені в драматичній сатирі «Лілюлі» і в ліричній повісті «П’єр і Люс».Разом з А. Барбюсом Ромен Роллан був натхненником міжнародного антифашистського руху. Основний художній твір Роллана після Першої світової війни — роман «Зачарована душа» (1922-1933), який застерігає людство від небезпеки фашизму.

Література Великої Британії. В англійській літературі яскравим виразником ідей «втраченого покоління» став Р. Олдінгтон. У своєму романі «Смерть героя»(1929) він розповів про трагедію молодого покоління, зломленого жахами війни. Сам письменник назвав свій роман «надгробним плачем, слабкою спробою створити пам’ятник поколінню, яке на багато що сподівалося, чесно боролося і глибоко страждало».

Дж. Ґолсуорсі, почавши літературну діяльність як неоромантик, все більш тяжіє до соціально-психологічного роману. Так виникає ідея створення циклу про долю однієї родини — Форсайтів — на тлі складних суспільних явищ часу (трилогія «Сага про Форсайтів»). Виступаючи як публіцист, Ґолсуорсі виражав гуманістичні погляди, а у своїх статтях розвивав принципи реалізму. Він був удостоєний Нобелівської премії у 1929 р.

В англійській літературі розвивалися традиції соціального реалістичного і психолого-аналітичного роману (творчість А. Кроніна, В. Вулф).

Вірші Т. Еліота створили особливу поетичну мову того часу.

Своєрідною енциклопедією літературних жанрів і форм стали п’єси найвидатнішого англійського письменника-драматурга Б. Шоу. Вже у перших романах визначилося ядро його творчого методу — парадокс як засіб повалення ідеологічних догм. У п’єсі «Будинок, де розбиваються серця» Шоу викриває паразитизм офіційного суспільства, втрату ним духовних цінностей. У 1925 р. йому було присуджено Нобелівську премію.

Література США. «Ера великого процвітання» Америки піддалася нещадному аналізу в знаменитому романі Т. Драйзера «Американська трагедія». В образі Клайда Гріффітса, одержимого жагою наживи, Драйвер втілив тип середнього американця, який живе ілюзіями, що нерідко штовхають його на злочини.

Ернест Хемінгуей

Легенда американської літератури — Е. Хемінгуей — учасник бойових дій в Іспанії, блискучий журналіст. Герої його твору «Прощавай, зброє» (1929) показані в буденних воєнних ситуаціях, що не послаблює сили трагічного узагальнення і філософського підтексту. Війна в його творах є загальнолюдською трагедією, зумовленою ланцюговою реакцією насильства. Письменник підкреслює, що протест проти війни породжує внутрішній розлад, відчуття самотності й неспроможності людини.

Всесвітню славу здобув роман М. Мітчелл «Розвіяні вітром», виданий у 1936 р. Гострі соціальні проблеми життя американського суспільства відобразив роман Дж. Стейнбека «Грона гніву».

Література Іспанії. Іспанська література відгукнулася на події 20-30-х рр. видатними творами поетів Р. Альберті й А. Мачадо-і-Руіса, романіста й філософаМ. де Унамуно.

Однак найбільш яскраво й повно відобразив дух епохи, трагічну долю іспанського народу поет і драматург Ф. Гарсіа Лорка. Він створив яскравий поетичний стиль, насичений особливою «іспанською» образністю, у якому нерозривно сплелися пристрасть і смерть, контрасти в природі й людині, воля і рабство. Збірка віршів«Циганський романсеро» (1928) — це натхненна пісня про Андалусію, про іспанську душу та її фантазії.

Література Індії. Р. Тагор поєднав у своїй творчості традиції індійської літератури з європейськими художніми течіями (романтизм, експресіонізм). У 1913 р. він отримав Нобелівську премію. Підсумки Першої світової війни, власні враження від поїздок у післявоєнну Європу і роздуми над долями народів відобразилися в публіцистичних творах поета.

Авангардизм — умовна назва художніх течій і напрямків у літературі й мистецтві XX ст., що поривають з існуючими, усталеними нормами і традиціями художньої практики, насамперед з реалізмом. Для авангардизму характерні пошуки нових, незвичайних засобів художньої виразності. Авангардисти розглядають літературу і мистецтво як особливе, позбавлене соціальної значимості естетичне середовище.

Пошук нових ідей і засобів вираження, у нових творах відображалися сучасні, найбільш хвилюючі питання життя. Різко змінилисязасоби вираження: письменники виступали в ролі «першовідкривачів» нових можливостей мови літератури. Так народжується велика група творів, зокрема й літературних, котрі прийнято називати авангардними.

У своєму багатотомному романі «У пошуках утраченого часу» М. Пруст показує світ, життя через суб’єктивне сприйняття; поточні враження, що змінюють одне одного. Тому події в романі розгортаються не за хронологією, а лише в тому порядку, як вони з’являються у свідомості героя. Своєрідним «героєм роману» стаєпам’ять, почуття часу, пережиті кожною людиною по-своєму.

Психологічні «екскурси» авангардної літератури призвели до створення нового художнього методу — «потоку свідомості» — передачі безперервності людського мислення. Цей метод уперше визначився в романі Дж. Джойса «Улісс» (1922).

Проблеми « зацькованої» і самотньої людини розкриваються у творчості Ф. Кафки,що тісно пов’язана з традиціями Бальзака і Достоєвського. Вже у збірці новел«Споглядання» (1904-1910) письменник занурює своїх героїв у безглузді й абсурдні ситуації, оголюючи жахливе знецінювання самого людського життя. Страшно, що покарання людині найчастіше у Кафки виносить родина («Вирок»).Сторонність, відчуженість людини від навколишнього світу розкривається у знаменитій метафорі Кафки: перетворенні людини в таргана ( «Перетворення» ). А в романі «Процес» (1914-1915) суд над людиною — це щось величезне, невизначене. Так судить героя вся реальність навколишнього світу. Головне питання, яке мучить героя: «За що?» — може вирішитися лише в його моральному суді над самим собою. Однак це теж навряд чи можливо. Реальність виявляється не можливою, а ілюзорною, фантасмагоричною, безглуздою.

Російська література. Надзвичайний розквіт російської літератури на початку століття, що ввійшов в історію як «срібний вік» російської культури, був пов’язаний насамперед із творчістю російських поетів А. Ахматової і М. Цветаєвої, О. Мандельштама і М. Волошина, К. Бальмонта і С. Єсеніна. Унікальна розмаїтість художніх манер, глибоке розкриття можливостей поезії, духовність і могутній оновлюючий пафос — все це ставить російську поезію «срібного віку» на одне з головних місць у світовій літературі XX ст. Психологізм наповнив сторінки оповідань О. Купріна та І. Буніна, герої яких нерідко були незвичайними людьми, однак програвали у зіткненні з російською дійсністю.

У прозі М. Горького приваблюють романтичний пафос, прагнення людини до високих ідеалів, унікальність людської особистості. У циклі оповідань «По Русі»письменник розмірковує про російський національний характер, розкриває його різноманіття й унікальність.

Особливий напрямок у російській літературі 1920-30-х рр. становили твори М. Зощенка, А. Платонова, М. Булгакова, Б. Пильняка, Є. Замятіна, В. Набокова, І. Ільфа та Є. Петрова.

Трагічною була доля М. Булгакова, романи і п’єси якого значно вплинули на розвиток світової літератури, а роман «Майстер і Маргарита» (1929-1940) і донині вважається неперевершеним зразком переплетіння філософських і сатиричних мотивів, психологізму і фантасмагорії, високої біблійної образності і «знижених» гостро-суспільних типів. Його широко відомі п’єси «Дні Турбіних», «Біг», роман«Біла гвардія» змушують глибоко задумуватися над трагедією громадянської війни.