17 Жовтня (з картини і. Рєпіна)

Фіналом 1905 р. були грудневі зіткнення робітників із владою в Москві, що переросли в барикадні бої. Грудневе збройне повстання було придушене царським режимом, і революційна хвиля пішла на спад.

Ще до грудневих подій, під тиском розмаху революції, самодержавство змушене було піти на поступки, 17 жовтня 1905 р. цар підписав Маніфест, у якому обіцяв скликати Державну Думу, провести низку реформ у країні.

Значна частина російського суспільства не хотіла подальшого розхитування держави, вважаючи достатніми здобуті поступки з боку самодержавства. У країні утворювались нові політичні партії та організації. Восени 1905 р. сформуваласьпартія октябристів («Союз 17 жовтня», російською — «Союз 17 октября»). Назва партії відображала її задоволеність поступками царського уряду, зафіксованими в Маніфесті від 17 жовтня 1905 р. Ліберальна програма октябристів була спрямована на встановлення конституційної монархії, проведення законодавчих реформ, відкидала революційне насильство.

Михайло Родзянко

До партії входили промисловці, банкіри, торговці, чиновники, поміщики, а також викладачі, лікарі, священики, селяни. У керівництві октябристів були представники заможних верств населення. Лідерами партії були московський підприємець А. Гучков і землевласник з Катеринославської губернії М. Родзянко.

Партія кадетів, яка у 1905 р. була налаштована опозиційно до царизму, вимагала встановлення конституційного ладу, забезпечення свободи слова, совісті, зборів, пересування, недоторканності житла, законодавчого регулювання питань найму робочої сили, права національних меншин на культурно-національну автономію тощо.

Лідером партії був професор російської історії П. Мілюков, біля джерел партії стояли відомий економіст П. Струве, письменник та прогресивний громадський діяч В. Короленко, всесвітньовідомий вчений В. Вернадський.

Більшість політичних партій Росії (крім більшовиків, анархістів та есерів-радикалів) позитивно оцінювали результати революції:

— скликання царським урядом Державної Думи — виборного законодавчого органу, першого паростку парламентаризму в імперії;

— проголошення демократичних свобод;

— видання законів, що надавали робітникам гарантії соціального захисту;

— початок підготовки урядом аграрної реформи.

Основні події революції

9 січня 1905 р.	«кривава неділя», початок революції
січень-лютий 1905 р.	масові страйки, в яких взяли участь 440 тисяч робітників
червень 1905 р.	повстання на панцернику «Потьомкін»
17 жовтня 1905 р.	царський Маніфест
7-18 грудня 1905 р.	збройне повстання в Москві, придушене царським режимом
1906-1907 рр.	спад революції та її поразка

Царська влада, що виявила після поразки в російсько-японській війні невпевненість у собі, зуміла в 1906-1907рр. взяти ініціативу у вирішенні політичних проблем., а в наступні роки відносно стабілізувати політичну ситуацію в країні. Проте основні протиріччя в Російській імперії не були розв’язані. Невирішеним залишалось і національне питання.