Королівство сербів, хорватів та словенців після Першої світової війни

У нової держави одразу ж виникли серйозні проблеми, пов’язані із прагненням сербської влади встановити свою гегемонію в Королівстві. В економічному відношенні найбільш розвинутими регіонами були Словенія і Хорватія, яких не влаштовувала відсутність реальної влади в країні.

Економічний розвиток країни

Розвиток промисловості. Господарство країни було зруйноване війною. Промисловість майже не існувала, фінанси перебували в стані хаосу. Залізниці не були об’єднані в єдину систему, а також сильно постраждали в ході воєнних дій. Різні регіони держави суттєво відрізнялися за рівнем економічного розвитку, історичними традиціями. Більш високий рівень розвитку мали Словенія і Хорватія.

У роки часткової стабілізації в економіці країни зросла роль Сербії, яка отримувала основну частку кредитів Національного банку. На території Сербії проводилось інтенсивне залізничне будівництво, прокладалися шосейні дороги, створювалися нові промислові підприємства. Відставання Боснії, Герцеговини і Македонії від більш розвинутих територій країни помітно зростало. У цілому рівень промислового розвитку країни був невисоким. За винятком гірничодобувної галузі, важка промисловість так і не була створена. Більшість підприємств легкої промисловості були дрібними. В експорті переважали сировина і сільськогосподарські продукти.

Аграрна реформа. У лютому 1919 р. було оголошено про проведення аграрної реформи. Через значні відмінності в умовах землеволодіння в окремих землях реформа мала неоднакові наслідки. Вона сильно обмежила поміщицьке землеволодіння в Словенії, Хорватії, Воєводині, де поміщиками були здебільшого особи австрійського й угорського походження. Набагато повільніше проходили реформи в Далмації, Боснії і Герцеговині. Практично не відбулося змін у сербському селі, де здавна затвердилося дрібне селянське землеволодіння. Отже, аграрна реформа, що продовжувалася довгі роки, не призвела до істотних змін у сільському господарстві.

Видовданська конституція 1921 р.

У листопаді 1920 р. у країні відбулися вибори до Установчих зборів (парламент Королівства) на основі нового виборчого закону, який надавав громадянам держави загальне, рівне, пряме і таємне виборче право. Перемогу здобули сербські політичні партії, що виступали на захист політики централізації держави. 28 червня 1921 р. у день Св. Виду (у річницю битви на Косовому Полі в 1389 р.) Установчі збори ухвалили Конституцію Королівства сербів, хорватів і словенців, названуВидовданською. Конституція включала положення про демократичні свободи і громадянські права. Королю Основний закон надавав великі права: разом з Народною скупщиною (парламентом) він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів — виконавчу. Королю належало право здійснення зовнішньої політики, він був верховним головнокомандувачем збройних сил.

Конституція закріпила унітарний державний устрій. Конституція визнавала наявність у державі єдиного «сербо-хорвато-словенського на роду». Депутат парламенту був зобов’язаний говорити і писати «сербо-хорвато-словенською державною мовою». Особи, що не належали до «сербо-хорвато-словенської національності», мали прожити на території Королівства не менше 10 років, щоб здобути право стати депутатами.

Прийняття конституції завершило формування нової держави.