Німеччина за Версальським мирним договором 1919 р.

Німеччині заборонялося мати важку артилерію, танки, підводні човни, військову авіацію. Демілітаризованою мала стати Рейнська область.

Несправедливий Версальський договір, національне приниження спри яли підйому реваншистських та шовіністичних настроїв у суспільстві, наростанню екстремізму, суспільної підтримки мілітаризації тощо.

Соціально-політичний та економічний розвиток Німеччини

Політика правих угруповань отримала назву «політики катастроф», оскільки вона вела до загострення ситуації в країні.

Блок СДПН ти інших центристських партій визнавали республіку, Версальський договір, конституцію. Їх політику називали «політикою виконання умов мирного договору». «Політика виконання» проводилася коаліцією партій, у яких провідне місце посідали соціал-демократи і цен-тристи. Блок СДПН і центристських партій був новим явищем у політичному житті післявоєнної Європи. Адже до війни соціал-демократія була найпослідовнішою і найрішучішою опозицією щодо великих власників і підприємців. Тепер вона стала опорою республіканського ладу перед лицем ревізії конституції з боку правоекстремістських сил.

Правоекстремістський путч. 13-17 березня 1920 р. група правих політиків і військових організувала путч із метою встановлення військової диктатури. Спираючись на так звані добровольчі частини і морську бригаду Г. Ерхардта, заколотники 13 березня захопили Берлін і оголосили про створення свого уряду на чолі з американським журналістом німецького походження В. Каппом. Через загальний страйк, який охопив країну, путч провалився. Президент і уряд, які залишили Берлін, повернулися в столицю 17 березня. Капп втік до Швеції.

Рурська криза. 13 листопада 1922 р. уряд сформував великий підприємець В. Куно.Не бачачи інших можливостей боротьби з кризою, його уряд вирішив призупинити поставки вугілля у Францію в рахунок репарацій.

У відповідь на ці дії в Рурську область були введені французькі та бельгійські війська. Поставки вугілля довелося відновити. У серпні 1923 р. під впливом загального страйку робітників кабінет В. Куно подав у відставку.

Вихід на політичну арену нацистів. Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) була створена в 1919 р. У перші роки свого існування націонал-соціалісти (нацисти) не мали великого впливу. Першими рекрутами нацизму були фронтовики, що втратили здатність до регулярної праці; безробітні, що зневірились знайти роботу; розорені селяни; незатребувані суспільством молоді люди, на свідомість яких можна було легко вплинути різними обіцянками; невизнані представники інтелігенції; люмпени і просто зневірені в усьому невдахи.

Нацисти вміло направляли гнів цих людей на євреїв, які нібито зайняли їхні місця в установах і на підприємствах, а також на комуністів, соціал-демократів, парламентарів, називаючи їх «зрадниками Німеччини» . Нацисти закликали німців до реваншу за поразку у війні.

Після процесу щодо «пивного путчу»

8 листопада 1923 р. лідер нацистів Адольф Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськові формування НСДАП) увірвалися в один з мюнхенських пивних барів, де знаходилися почесні гості міста. Він вистрілив у стелю, а потім проголосив програму свого майбутнього національного уряду.

«Пивний путч» був досить швидко ліквідований. Гітлер і його спільники постали перед судом і були засуджені на короткий термін тюремного ув’язнення, однак незабаром їх звільнили.

Активізація ліворадикальних сил. У країні повсюдно відбувалися заворушення, голодні бунти. У Тюрінгії і Саксонії були створені робітничі уряди, які очолювали комуністи і ліві соціал-демократи.

Користуючись невдоволенням населення, Комуністична партія Німеччини намагалася організувати повстання в Гамбурзі (жовтень 1923 p.), але воно було швидко придушене. Фактично повстанням ліворадикалів керував Комінтерн.

Стабілізація в економіці Німеччини починається з 1924 р. Вирішальну роль у цьому процесі відіграли мільярдні позики, надані США і Великою Британією в межах реалізації плану Дауеса. Загальна сума іноземних інвестицій в економіку країни в 1924-1929 рр. майже удвічі перевищувала суму репарацій. Деякі позики надавалися на 20-30 років.

Посилились процеси монополізації. Створений у 1925 р. хімічний концерн «І. Г. Фарбеніндустрі» відразу став найбільшим у Європі.

У 1928 р. на 8 % був перевищений довоєнний обсяг промислового виробництва. Прискореними темпами розвивалася важка промисловість.

Німецькі промисловці відновили свої міжнародні позиції. Вони обійшли Британію за експортом машин. За загальним обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце у світі після США.

Політична система Веймарської республіки в 1924-1929 рр. була стабільною. У 1925 р. президентом був обраний П. фон Гінденбург, який був головнокомандувачем німецьких військ у роки Першої світової війни.

Проте поступово підсилювалося протистояння між впливовою СДПН яка була лідером серед лівих партій, та правими і правоцентристськими партіями. На лівому фланзі посилювалася взаємна ворожість між соціал-демократами і комуністами.Протистояння цих двох партій послаблювало республіку і відкривало дорогу до влади правоекстремістським силам.