2. Франція Наслідки Першої світової війни для Франції

Перша світова війна істотно змінила економічне становище в країні, вплинула на політичне життя, позначилася на долях мільйонів людей.

Франція більше від інших великих держав постраждала від світової війни та її наслідків, тому що на її території велися кровопролитні бої.

 Мовою цифр 

Франція втратила 1,4 млн чоловік убитими, у ході боїв 2 млн. 800 тис. французів були поранені і 750 тис. залишилися інвалідами. Матеріальні збитки, завдані Франції війною, становили 200 млрд золотих франків.

 

Революція в Росії і прихід до влади більшовиків позбавили Францію значної частки її капіталовкладень. З країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника. На тлі стрімкого зростання загального державного боргу нестримно росла інфляція, курс франка катастрофічно падав.

Передумови зростання економіки теж були пов’язані з війною. За Версальським мирним договором 1919 р. був відновлений суверенітет Франції над Ельзасом і Лотарингією, багатими на залізну руду і вугілля; Франція одержала у власність вугільні копальні Саарського басейну, право на 52 % німецьких репарацій. Французька колоніальна імперія істотно розширилася за рахунок частини німецьких колоній, отриманих державою безпосередньо чи у формі мандатів Ліги Націй.

Нарощувала потужність металургійна промисловість, що працювала вже на власній сировині. Масштабні роботи з відбудови зруйнованих областей стали могутнім стимулом для подальшої індустріалізації країни.

Концентрація виробництва і капіталу виявлялась у зростанні трестів і концернів. Усе більшим був вплив на економіку і політичне життя країни сімейств де Ванделей, Шнейдерів, Ротшильдів та інших великих банкірів і промисловців, які збагатилися на воєнних поставках. Найвпливовішою промисловою групою Франції став «Коміте де форж» ( «Комітет важкої промисловості»), що контролював металургійну промисловість. Майже 2/3 виробництва автомобілів зосередили у своїх руках «Сітроен» і «Рено».

Фінансова олігархія використовувала багатопартійну систему і спиралась на підтримку впливової в країні католицької церкви.

Зовнішня політика Франції після поразки Німеччини була спрямована навстановлення гегемонії в Європі. Під егідою Франції утворилася Мала Антантав складі Чехословаччини, Румунії та Королівства сербів, хор ватів і словенців (Югославії). Значний вплив мала Франція на Польщу, з якою у 1921 р. був укладений воєнний союз.

Соціально-політична обстановка в країні

Політика уряду Клемансо. З листопада 1917 р. уряд Франції очолював лідер партії радикалів (її офіційна назва — Республіканська партія радикалів і радикал-соціалістів) Ж. Клемансо. Діяльність його кабінету розгорталася в обстановці небувалого патріотичного піднесення. Уряд влаштував урочистості з нагоди повернення Ельзасу та Лотарингії й організував у Парижі парад Перемоги. Під Тріумфальну арку на Єлисейських полях перенесли останки невідомого солдата, доставленого з поля битви під Верденом, і запалили над ними вічний вогонь. З повагою ставились до інвалідів війни і колишніх фронтовиків; їм призначили особливі пенсії, які виплачувались за рахунок репарацій з переможеної Німеччини.

Загострення соціальних проблем. Переведення економіки на мирні рейки відбувалося болісно, зменшувалася кількість робочих місць, знижувалася заробітна плата. На цьому тлі посилився робітничий рух. Вимоги робітників мали економічний характер.

Уряд Клемансо встановив 8-годинний робочий день на фабриках і заводах, дав дозвіл на укладання колективних договорів. Зарплата зросла на 20-25%. Селянам надавалися досить вигідні кредити. У країні був встановлений прогресивний податок на прибуток. Однак страйковий рух не слабшав. У 1919-1920 рр. щорічно страйкувало понад 1 млн чоловік.

Зростання політичного протистояння. Крім внутрішніх факторів, політична активність трудящих була викликана «революційною хвилею», яка охопила ряд європейських країн у 1917-1919 рр. У цей час зріс вплив Французької соціалістичної партії (ФСП), що будувала свою діяльність на соціал-демократичних засадах.

Ліві соціалісти у грудні 1920 р. вийшли зі складу Соціалістичної партії й заснувалиФранцузьку комуністичну партію (ФКП). Її створення було пов’язане з Комінтерном, який скеровував її діяльність. Проте методи політичного насильства не зустріли підтримки серед трудящих Франції.