Внутрішньополітична боротьба в країні (1922-1923)

Уряди консерваторів. Однопартійний уряд консерваторів у 1922 р. сформував спочатку Е. Бонар-Лоу, а з травня 1923 р. — С. Болдуїн.

У 1922-1923 рр. Велика Британія переживала застій. Основну частку своїх прибутків англійський фінансовий капітал одержував від так званого «невидимого експорту» (вивозу капіталу, міжнародних банківських операцій, вигідного використання морського транспорту), нехтуючи капіталовкладеннями в промисловість власної країни. Це призвело до технічного відставання британської промисловості, особливо провідних її галузей — вуглевидобувної, металургійної, машинобудівної, зниження темпів її зростання і падіння конкурентоздатності англійських товарів.

Загострення внутрішньополітичної боротьби. До лібералів і консерваторів у боротьбі за владу приєдналась Лейбористська партія.

На початку 1920-х рр. Ліберальна партія явно втрачала свої позиції, звужувалася її соціальна база. У рядах великих підприємців, землевласників усе частіше виявлялася орієнтація на консерваторів, а серед робітників та інтелігенції зростав вплив лейбористів. У партії відбувся розкол. Реформатори пішли за Ллойд Джорджем, прихильники старих ліберальних традицій — за Асквітом. Ліберальну партію в англійській двопартійній системі з 1924 р. фактично замінили лейбористи.

Основні політичні партії Великої Британії в 1920-ті рр.

Консервативна	Ліберальна	Лейбористська
Партія великих підприємців і землевласників. Заснована в XIX ст. на базі партії торі. В основі її діяльності — прихильність до традицій, свобода підприємництва, непорушність приватної власності, парламентаризм у поєднанні з монархічними традиціями.	Заснована в XIX ст. на базі партії вігів. Партія виражала інтереси торгово-промислових кіл, інтелігенції. Відстоювала демократичні свободи, поєднання інтересів власників і держави.	Заснована в 1900 р. Цілі партії: демократизація, розширення соціального законодавства, перевага державної і суспільної власності над приватною, соціальні реформи.

Перший лейбористський уряд

У грудні 1923 р. у Великій Британії відбулися чергові парламентські вибори. Консерватори, які виступали за зниження безробіття шляхом впровадження високих митних зборів, зазнали поразки. Консерватори і ліберали не змогли домовитися про формування коаліційного чи одно-партійного уряду, і формування нового уряду було доручено лейбористам Перший в історії країни лейбористський уряд очолив Р. Макдональд.

Передвиборна програма лейбористів була зрозуміла і доступна для мільйонів виборців. Вона включала до себе: проведення політики мирного співіснування, перегляд Версальської системи договорів, встановлення дипломатичних відносин із СРСР, послаблення колоніального гніту, запровадження прогресивного податку з капіталу, націоналізацію основних галузей промисловості, підвищення зарплати і поліпшення пенсійного забезпечення, ліквідацію безробіття і житлової кризи.

На практиці лейбористи йшли на часткові поступки як робітникам, так і підприємцям з метою збереження стабільності в суспільстві.

Уряд Р. Макдональда стимулював розвиток підприємництва. Промисловцям надавалися певні пільги, знижувався податок на прибуток корпорацій. Однак лейбористи не виконали передвиборні обіцянки про націоналізацію шахт і залізниць, про введення прогресивного податку з капіталу. Під час трудових конфліктів вони, як правило, підтримували підприємців, домагаючись припинення страйків.

Лейбористський кабінет приділяв увагу соціальним питанням. Були збільшені розміри допомоги безробітним і пенсій, поліпшена система соціального страхування, уряд збільшив асигнування на житлове будівництво Однак у жовтні 1924 р. у Великій Британії було оголошено про розпуск парламенту. Через місяць Р. Макдональд і його уряд пішли у відставку.