4. Формування тоталітарних режимів

1. Три типи політичних режимів: демократичний; авторитарний тоталітарний.

2. Умови виникнення тоталітарних режимів:

— згубні наслідки війни, зростання нестабільності в суспільстві;

— криза влади, неспроможність взяти ситуацію під контроль звичай-ними способами, параліч усієї політичної системи країни;

— економічна криза та її руйнівні наслідки;

— різке загострення національних і расових протиріч; необхідність вирішення для країни винятково важливого стратегічного завдання, що вимагає консолідації всієї нації.

3. Види тоталітарних режимів: фашизм, комуністичний тоталітаризм, націонал-соціалізм (нацизм).

5. Револ юції 1917 р. І громадянська війна в росії

Травень 1918 — лютий 1919 рр.

— початок інтервенції Румунії, Англії, Франції, США; Німеччини Австро-Угорщини; Румунії; Японії; Туреччини;

— заколот Чехословацького корпусу;

— формування Добровольчої армії А. Денікіна;

— створення Червоної армії. Наступ на Східному фронті.

— заколот лівих есерів.

Події у листопаді 1918 — лютому 1919 рр.

— революція в Німеччині. Уряд РСФРР анулював Брестський мирний договір.

— закінчення Першої світової війни дозволило країнам Антанти посилити свою присутність у Росії.

Воєнні дії в березні 1919 — навесні 1920 рр.

— східний фронт. Наступ армії О. Колчака.

— боротьба більшовиків з військами А. Денікіна.

— бої на півночі з військами М. Юденича. Воєнні дії навесні — восени 1920 р.

— війна проти Польщі. Ризький мирний договір.

— війна більшовиків проти військ Врангеля. Перемога більшовиків.

6. Події в німеччині, угорщині, італії

1918 р. — Листопадова революція у Німеччині;

13 квітня 1919 р.— проголошено Баварську Радянську республіку, яка проіснувала три тижні;

30 жовтня 1918 р. — початок демократичної революції в Угорщині;

березень 1919 р. — встановлення комуністичної диктатури в Угорщині;

4 серпня 1919 р. — румунські й чехословацькі війська увійшли в Будапешт. Проіснувавши 133 дні, комуністична влада в країні була повалена;

Березень 1919 р., Мілан — перший зліт фашистів в Італії. Поклав початок першої фашистської організації Італії — «Фашио ді комбаттіменто» («Союз боротьби»);

1922 р. — прихід фашистів на чолі з Муссоліні до влади в Італії;

1926 р. — розгром опозиції, укріплення фашистської диктатури в Італії.

7. Національні рухи в азії і африці

Туреччина. Лідер національного руху — М. Кемаль. У січні 1920 р. у Стамбулі парламент прийняв Декларацію незалежності Туреччини («Національну обітницю»).

У 1924 р. була ухвалена Конституція Турецької Республіки.

Успішне завершення кемалістської революції в Туреччині створило сприятливі передумови для проведення широкого спектру реформ.

Китай. 4 травня 1919 р. — багатотисячна демонстрація у Пекіні. Вимоги боротьби за державний суверенітет. Придушення демонстрації. Посилення визвольного руху.

Сунь Ятсен — лідер визвольного руху, засновник Гоміндану.

Mao Цзедун — лідер комуністичної партії Китаю.

Революція 1925-1927 рр. — антизахідний рух буржуазії, студентства, робітників.

Реформи уряду Чан Кайші — у сфері фінансів і промисловості, у сфері соціальних і трудових відносин, у сфері аграрних відносин.

Індія. Національно-визвольний рух очолила провідна політична партія Індійський Національний конгрес (IHK), яка поєднувала у своїх рядах національну буржуазію й інтелігенцію.

Лідер — М. Ганді. Тактичним методом гандізму в національно-визвольному русі став метод ненасильницького опору (сатьяграхи).

Форми боротьби — кампанії громадянської непокори.

Африка. Марокко. Проголошення Рифської республіки (1921). Франко-іспанський наступ, у 1926 р. Рифська республіка зазнала поразки.

Єгипет. Конституція 1923 р. проголосила країну конституційною монархією на чолі з королем Фуадом І. Лідери партії «Вафди» — у влади.

Тропічна Африка. Дві системи колоніального управління: система прямого управління була характерна для французьких колоній, непрямого управління — для британських володінь.

Південно-Африканський Союз виник у 1910 р. в результаті об’єднання англійських колоній — Капської колонії і Наталя з бурськими республіками (Трансвааль і Оранжева). ПАС одержав статус домініону Великої Британії.

Боротьба за расову рівноправність небілого населення Південної Африки, що становило більшість, набула організованих форм.