Тема 7. Кредитні операції

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При вивченні цієї теми необхідно комплексно охоплювати всі особливості організації банківського кредитування юридичних і фізичних осіб. З цією метою необхідно визначити види банківських кредитів, а також види забезпечення повноти повернення кредитів відповідно до законів України “Про заставу” і “Про іпотеку”. Важливим питанням у банківській практиці є порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків яке затверджене Постановою правління НБУ № 279 від 06.07.00.

План самостійної роботи

1. Класифікація банківських кредитів

2. Види забезпечення повноти повернення кредитів відповідно до Законів України “Про Заставу” і “Про іпотеку”.

3. Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”.

Література: 1.9; 52,54,55,60,64.

Питання 1. Класифікація банківських кредитів

Залежно від призначення банківські кредити можна класифікувати таким чином:

ш

За умовами надання:

а) пільговий;

б) нормальний;

в) виданий за особливо жорсткими умовами.

За станом кредитної дисципліни:

а) строкові;

б) прострочені;

в) пролонговані.

За строками кредитування:

а) строкові і короткострокові (до 1 року), середньо- строкові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки);

б) безстрокові;

в) прострочені;

г) відстрочені.

За забезпеченням:

а) забезпечені (мають пряме забезпечення): застава май- на, майнових прав, гарантіями, поручництвами тощо;

б) незабезпечені (бланкові);

За кількістю банків-кредиторів:

а) звичайний банківський кредит;

б) консорціумний кредит,

в) паралельний кредит.

За видами позичальників:

а) кредити юридичним особам різних галузей народного господарства та форм власності;

б) кредити індивідуальним позичальникам (фізичним особам);

в) кредити банківським установам (міжбанківські кре- дити).

За характером використання:

а) споживчий кредит,

б) платіжний кредит;

в) розрахунковий кредит;

г) ломбардний та іпотечний кредит.

131 Банківські операції Ч. 2

За розмірами (обсягами):

а) малі кредити;

б) середні кредити;

в) великі кредити.

За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) нестандартні кредити (з підвищеним ризиком - під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні).

За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) в міру виконання кредитпих заходів;

в) відповідно відкритої кредитної лінії.

За строками погашення:

а) водночас (одноразово);

б) у розстрочку (рівномірними частинами на протязі користування позикою);

в) достроково (за вимогою кредитора, або за ініціативою позичальника).

Питания 2. Види забезпечення повноти повернення кредитів відповідно до Законів України “Про заставу” і“Про іпотеку”

До основних діючих форм повноти й своєчасності повернення позик відносять: заставу, гарантію, поручительство, страхування.

До матеріального забезпечення банки ставлять такі вимоги:

• можливість оцінки забезпечення;

• висока ліквідність;

• невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна.

Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав договір застави рухомого чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.

39

Перед укладенням договору застави банк повинен пересвідчитись документально (а в окремих випадках - переві- рити на місці) щодо наявності майна, місцезнаходження та умов його зберігання, реальності реалізації тощо.

На підставі ст. 575 ЦКУ та положень Закону України “Про заставу” виділяють п’ять видів застави:

• іпотека;

• заклад;

• застава товарів в обороті;

• застава майнових прав;

• застава цінних паперів.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Предметом застави можуть бути майно та майнові

права:

• предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення;

• предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Предметом застави не можуть бути:

• культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

• пам’ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації;

• вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом;

• об’єкти державної власності, приватизація яких забо- ронена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Сторонами договору застави (заставодавцем і заставо- держателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власнику встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, оішс предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства України. Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстаиовлюючих документів. Нотарі- альне посвідчення договору застави нерухомого майна,

транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бутн залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накла- денням знаків, які засвідчують заставу.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотеко- держателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочнну, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтвер- джують майнові права на цю нерухомість. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язан- ня і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає держав- ній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Державна реєстрація здійснюється особою, на яку відповідно до законодавства покладені функції щодо державної реєстрації обтяжень нерухомого майна іпотекою, на підставі повідомлення іпотекодержателя, в якому зазначається така інформація:

1. відомості про іпотекодавця та іпотекодержателя:

для іпошекодавия та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2. опис предмета іпотеки, достатній для його іденти- фікації, та/або його реєстраційні дані;

3. розмір основної суми заборгованості та процентів за основним зобов’язанням та/або посилання на правочин, в якому встановлено основне зобов'язання у разі, якщо іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому;

4. строк повного виконання основного зобов'язання або строк дії іпотечного договору в разі, якщо іпотекою забезпечується задоволення вимог, які можуть виникнути в майбутньому;

5. посилання на видачу заставної, її номер.

Обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає

відповідно до закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникла відповідно до договору.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об 'єктів нерухомого майна за таких умов:

• нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

• нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

• нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об’єкт незавер- шеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю ілотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об’єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об’єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб’єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.

Гарантії та поручительства -цс спосіб забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Договір поруки мас бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору поруки.

У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Цс означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб - поручителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором. Поручитель, який виконав зобов'язання за боржника, набуває всіх прав кредитора

за цим зобов’язанням. Це означає передусім, що поручитель як новин кредитор у зобов'язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожен з них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми. На практиці гарантію часто ототожнюють з порукою. Це пов'язано з тим, що норми чинного Цивільного кодексу України не дають визначення поняття гарантії, в них говориться лише про те, що правила статей про поруку поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями для забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлено законодавством.

Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

1. На відміну від поруки гарантія може бути одно- сторонньою цивільно-правовою угодою, заснованою на воле- виявленні однієї особи - гаранта.

2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Поручитель, якою іншого не встановлено договором поруки, у разі невиконання зобов'язання боржником відповідає разом з ним перед кредитором солідарно.

3. Оформлення гарантії договором не є обов'язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає. Якби гарантія грунтувалася лише на договорі і при цьому закон поширював на неї правила поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов’язань не було б потреби. Тому, характе- ризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.

4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов’язань боржника. Тобто

5. передбачене гарантією зобов'язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку. Видаючи гарантію (поруку), банки повинні перекопатися у кредито- спроможності клієнта, оскільки видача гарантій (поруки) по суті має кредитний характер. Фактично банки беруть на себе зобов'язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Якщо кредито- спроможність клієнта банку невідома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважи- мо, що розмір гарантій, що їх надає комерційний банк, регулюється у відповідний спосіб Національним банком України.

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов'язань за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитиву; гарантія платежу; акцептування й звалювання векселів тощо. Зазначені гарантії (поручительства) можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль). Дія гарантії або поруки закінчується із закінченням забезпеченого ними зобов'язання, зокрема у разі виконання зобов'язання позичальником. Гарантія чи порука припиняється також, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не подав позову до гаранта (поручителя). Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність гаранта (поручителя) припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії (поруки).

Страхування - вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Питання 3. Положення ^иПро порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків "

З метою підвищення надійності та стабільності банків- ської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України (далі - Національний банк) установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погір- шення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків*’ розроблено на підставі законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяль- ність”, “Про заставу”, “Про господарські товариства” та нормативно-правових актів Національного банку.

З мстою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку)

оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, шо розмішені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат иа повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість форму- ються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, а також “безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно- сальдового балансу (щомісяця). Розмір фактично сформованого

зо

резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними оборотно-сальдового балансу

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Запитання для самоперевірки

1. За якими класифікаційними ознаками поділяються банківські кредити?

2. Які основні форми забезпечення кредитів існують в Україні?

3. Які вимоги висуваються до матеріального забезпе- чення кредиту?

4. Які види застави законодавчо визначені в Україні?

5. Що може бути предметом застави?

6. Що може бути предметом іпотеки?

7. Яка особливість надання гарантій та поручительств?

8. З якою метою створюється резерв під кредитні ризики?

9. Яким чином використовуються кошти резерву під кредитні ризики ?

10. Складіть словник за термінами понятійного ряду:

Застава —

Заклад -

Іпотека —

Гарантії та поручительства -

Страхування —